13 Неділя (Мт 21,33-42)

Матей 21,33-42

    Контекст

     21-ий розділ Матея розповідає про урочистий в'їзд Ісуса в Єрусалим і Його відвідини Єрусалимського Храму. Власне, в єдиному Храмі Ізраїля висіла виноградина, яка символізувала народ Ізраїля. Можемо припустити, що Христос, розповідаючи притчу про  виноградник, знаходився у Храмі поблизу грона винограду.

   Термінологія

   

Мт 21,33

Христос представляє головного персонажа притчі - господаря (οἰκοδεσπότης - це фактично господар дому, тобто той, хто володіє та управляє домашнім господарством, у тому числі сім'єю, слугами та рабами). 
 Довгу працю господаря описано одним реченням:
- насадив виноградник
- обвів огорожею
- видовбав чавило
- вибудував башту
- дав в оренду виноградарям
- і відійшов.
Господар, приготувавши виноградник, передав все робітникам, щоб ті працювали і приносили йому прибуток.

Мт 21,34

Коли наблизився час (ἤγγισεν ὁ καιρὸς - йдеться про конкретний період часу, або наперед визначений час; також час певних підсумків) господар відсилає слуг до виноградарів, щоб отримати плоди, які йому належать.

Мт 21,35

 До цього моменту сценарій розвивався у звичний спосіб. Подібні розповіді зустрічаємо й у пророків Ісаї (5,1-7) та Єремії (12,10-13). Пророки Старого Завіту також розповідають подібну історію, в якій очікування плоду різко відрізняється від отриманого результату.
 Дії найманих робітників є абсолютно несправедливими і навіть злочинними. Ось що вони роблять зі слугами:
- схопивши слуг (λαβόντες - брати силою)
- побили (ἔδειραν)
- вбили (ἀπέκτειναν - заподіяти людині смерть, як правило, насильницькими засобами з наміром або без наміру, з юридичним обґрунтуванням або без нього)
- укаменували (ἐλιθοβόλησαν).

Мт 21,36

  Наступний крок господаря виноградника є досить дивним. Він знає своїх найманих робітників та вже переконався у їхньому злочинному намірі, але не полишає надії вирішити все мирним способом. 
  Він відсилає ще більше слуг, проте їх чекає та ж сама доля - тобто вони були вбиті.

Мт 21,37

Милосердя господаря в цьому вірші переходить усі межі, бо він відсилає свого сина. Він надіється, що вони "матимуть пошану" (ἐντραπήσονται - викликати в людини сором; виявити повагу до людини, визнавати її особливий статус) до сина господаря.

Мт 21,38

Чому виноградарі міркують таким дивним чином, вважаючи, що вбивши спадкоємця виноградник залишиться їм. Адже спадщина належить господарю і залишить він її рідним, а в гіршому випадку - своєму найвірнішому слузі. Але не найманим робітникам, які після одного сезону винозбору вирішили, що вони спадкоємці.
Термін "спадщина" (κληρονομίαν) розуміємо, як майно; щось обіцяне або дане Богом для свого народу, Боже благословення; частка.

Мт 21,39

Робітники взяли сина і "вивели геть". Грецький текст говорить  (ἐξέβαλον - викинути з площі або об'єкта) викинути геть  з виноградника. 

Мт 21,40

Христос завершує власну розповідь риторичним запитанням. Воно має на меті підвести слухачів до висновків таким чином, щоб вони самостійно зрозуміли притчу. Запитання поставлене в стилі пророків, котрі через притчі допомагали слухачам зрозуміти власні помилки. 

Мт 21,41

І власне слухачі, котрі були з Христом у Храмі, дають відповідь: "лютих люто вигубить" (з грецької (κακοὺς κακῶς  ἀπολέσει) - злих зло знищить; прислівник). 
А виноградник буде переданий тим, хто зуміє вчасно приносити плоди.

Мт 21,42

Завершальний стих є цікавим, бо на перший погляд не стосується притчі та теми цього уривку. 
Христос цитує Пс 118,22-23.
Тема каміння у Старому завіті є більш ніж цікава. Каміння використовували для жертовника та з метою позначити важливі місця Божого об'явлення (Буття 28,18).
Також Ісая цікаво описує камінь (8,13-14). Але наріжний камінь, який закладає Господь, є особливим (28,16-17), бо він є мірилом справедливості. І слова Христа, якими Він говорить про себе, як про "наріжний камінь", стають зрозумілими в контексті старозавітних текстів. Пізніше тема каменя буде розкрита в розмові про Церкву та її основу. 

Інтерпретація

Запитання:

Яким чином цей текст стосується кожного з нас? 
Як сучасній людині, котра не веде господарство, пояснити працю у винограднику та сподівання господаря на плоди, які приносять дохід? 

Актуалізація:

  Уривок Мт 21,33-42 можемо трактувати у месіанському ключі - тобто так, як його розуміє Христос: Він є Сином, котрого посилає Господар і котрого злі наймані робітники виведуть поза виноградник (тобто Єрусалим), і там вб'ють. Перед ним вже приходили слуги-пророки, котрі намагалися достукатися до серця народу, але були вигнані, каменовані та вбиті. Проте Христос є тим каменем, який відкинули, але на якому буде поставлений Новий Храм.
   
Інша інтерпретація - персоналістична, яку кожен може і зобов'язаний використати щодо власної особи та спільноти. 
Коли ми перестаємо бути добрими працівниками? Що стається з людиною, котра бажає замінити собою Творця?

Також текст можемо інтерпретувати у есхатологічному ключі. Спільнота, народ, країна будуть суджені крізь призму виконання обов'язків у власному "винограднику", за чесність, справедливість та милосердя щодо інших. І якщо вони не справлятимуться зі своїми обов'язками, то прийдуть інші робітники, котрі будуть вчасно приносити плоди.

І на завершення, інтерпретація, яку не потрібно застосовувати, але яку часто чуємо - це заміщення Ізраїля новим християнським виноградником. Найперше, в притчі, що її розповів Христос, цього не має. Пророки говорили про народ, як про виноградник, який не справився зі своїм завданням і почав приносити недобрі, гіркі плоди. Тому один із методів Божої педагогіки - пересадити його, перенести в неволю (Вавилонську). 
Натомість Христос говорить про вину найманих робітників, які мали б доглядати виноградник-народ і дбати про нього, а не використовувати лише для себе. Тому вина покладена на старших, на провідників народу, котрі не здатні добре піклуватися про виноградник.
Тому жодної заміни чи відкинення Ізраїля у цій притчі не знаходимо.

Залишаються запитання: 
Що я за робітник? 
Як виконую своє завдання? 
Добре, якісно і чесно чи все ж безвідповідально та байдуже? 
Ці запитання стосуються як домашніх обов'язків, так і обов'язків на роботі, а також і власного духовного життя. 
Чи впорядкований мій "внутрішній виноградник"? Чи приносить він плоди?

Література:

1.   Louw, J.E. – Nida, E.A., Greek-English Lexicon of the New Testament Based on Semantic Domains, I-II, New York 1989.

2.     Bauer, W. – Danker, F. W. – Arndt, W. – Gingrich, F.W., A Greek-English Lexicon of the New Testament and other early Christian literature, Chicago 2000.

Преображення Господнє (Мт 17,1-9)

Матей 17,1-9

    Контекст

    Попередня глава закінчується двома віршами, що вводять в тематику Преображення (Мт 16,27-28) і розповідають про Сина Чоловічого, що йтиме в славі, та про прихід Царства Сина Чоловічого.

   Термінологія

   

Мт 17,1

          "По шістьох днях...", - що вважати точкою відліку, яка подія є цією точкою відліку? Ймовірно, що це:
- розмова з Петром у якій Христос розповідає про свої страждання: "... що Йому треба йти в Єрусалим і там багато страждати від старших, первосвящеників та книжників..."; 
- також докори "компетентного учня" (Петра): "Пожалій себе Господи!..." (Мт 16,21-23).
Текст підкреслює, що Христос вибирає трьох учнів: Петра, Якова та Йоана, називаючи їх  по іменах. 

Мт 17,2

       Факт Преображення євангелист Матей описує грецьким терміном (μετεμορφώθη  - пасивний стан, 3 особа однини), що означає: a) внутрішня зміна в чомусь фундаментальному, наприклад у характері або стані, також змінюватися, трансформуватися; б) переміна у спосіб видимий для інших. 
Автор підкреслює, що переміна Христа сталася на очах в учнів, а дослівно "перед ними". 
       Ось як текст описує переміну Христа:
 - "обличчя його засяяло", порівнюючи цей стан до сонця; термін сяяти (ἔλαμψεν) означає: випромінювати світло, наче небесні світила, блискавки; термін "обличчя" (πρόσωπον) вказує на передню частину людської голови і перекладається, як "маска" та "особа".
- "одежа побіліла" - вигляд Христа прирівнюється до світла; "одежа" (ἱμάτια) - верхній одяг, мантія; "біла як світло" (λευκὰ ὡς τὸ φῶς) - білий колір у даному випадку означає "білий, блискучий". 
Текст вказує на лице та на одежу, порівнюючи до сонця та світла. Чому саме лице та одежа? І чому згадано сонце і світло?

Мт 17,3

 "καὶ ἰδοὺ ὤφθη αὐτοῖς Μωϋσῆς καὶ Ἠλία" - даний вірш  Хоменко та Огієнко перекладають "з'явилися їм Мойсей та Ілля", натомість грецький текст говорить дослівно: "зараз було побачено" (ὤφθη - пасивний стан, третя особа, однина, від дієслова "бачити"). Тобто апостоли отримали дар, можливість побачити Мойсея та Іллю. Ці два біблійні персонажі є добре знані у Старому Завіті. Мойсей став першим пророком та провідником народу і Господь через нього врятував ізраїльтян із єгипетської неволі (книга Виходу). Пророк Ілля боровся проти ідолопоклонства, а точніше проти царя Ахава та його дружини Єзавелі (1 Цар 17--20; 2 Цар 2). 
Обидва біблійні персонажі (Мойсей та Ілля) були прикладами вірності Господеві. Вони намагалися врятувати народ від загибелі: Мойсей від єгипетського рабства, а Ілля від ідолопоклонства, яке впроваджувала царська сім'я. У тексті вказано, що Мойсей та Ілля розмовляли лише з Христом. 

Мт 17,4

І до цієї розмови Христа з Мойсеєм та Іллєю додається Петро. Стих (17,4) розпочинається з дієслова, що означає "відповідати" (ἀποκριθεὶς) і часто стосується Христа та розмов з іншими людьми. Натомість, у даному випадку Петра ніхто нічого не запитує. Проте, він намагається стати учасником діалогу, що відбувається перед його очима. 
В своєму звертанні Петро називає Христа Господом, він стверджує, що "добре нам тут бути" і пропонує, що сам зробить три намети. Термін "намет, шатер" (σκηνη') означає місце для проживання, а також вказує на старозавітню скинію (Вих  25,9; 26,1-30); цей же термін Хоменко перекладає, як "храмина". І власне скинія, цей маленький храм, був місцем зустрічі людини з Богом (Вих 33,9).
Соломон будує Єрусалимський храм і переносить  скинію та ковчег до Храму (2 Хр 5,2-7).
Насправді зрозуміти термін "скинія" або "намет",  а також значення тексту без ознайомлення з подіями Старого Завіту є неможливо.

Мт 17,5

У цьому стиху маємо сцену теофанії, тобто об'явлення Господнє. Цей епізод описують всі синоптичні Євангелія (Мт 17,1-9; Мр 9,2-9; Лк 9,28-36). Опис є досить парадоксальним, бо говориться про "ясну хмару", яка їх "огорнула" (ἐπεσκίασεν). Хоча дослівно термін означає "зробити тінь, вставши між об'єктом і джерелом світла, тобто кинути тінь". Іншими словами, хмара є тією, що відділяє апостолів від джерела слів: "Це Син мій Улюблений". Текст наголошує, що необхідно слухати Христа. 

Мт 17,6

Цей стих вже згадує всіх трьох учнів, що з Христом вийшли на гору. І їхня реакція відповідає ситуації, коли людина зустрічається з Божественним об'явленням. Вони впали обличчям до землі і "були перелякані сильно".

Мт 17,7

Щоб вивести учнів зі стану сильного страху Христос чинить наступне:
- наближається до них;
- доторкається;
- і говорить.

Термін "доторкнутися" (ἁψάμενος) має значення "торкатись з метою благословити".
Звертання Христа є досить лаконічне: "Устаньте і не бійтеся". Воно нагадує слова, якими Господь звертався до пророків перед тим як доручити їм місію. 

Мт 17,8

Лише після цього учні піднімаються і бачать, що вже окрім них та Христа нікого більше не залишилось на горі. 

Мт 17,9

Під час сходження з гори, Христос наказує учням не розповідати про побачене, ставлячи єдину умову - "поки Син Чоловічий не воскресне з мертвих". 
Цей стих повертає нас до початку розповіді і нагадує про те, що Христос має страждати та лише тоді Воскреснути.

Інтерпретація

Запитання:

Чому Христос Переображається тільки перед трьома учнями? Чому з Ним розмовляють лише Мойсей та Ілля? Яка мета цієї події? Показати виключно славу  Христа перед стражданнями чи щось більше?

Актуалізація

Подія Преображення ставить більше запитань, аніж дає відповідей. Людина зустрічається з Божественним. І хоча це їй завжди цікаво, вона німіє від страху того феномену, що їй відкрився. 
Цей епізод ще раз наголошує на важливості Старого Завіту для розуміння Новозавітних подій.
Основні тематики цього тексту:
- Христос не шукає можливості прорекламувати себе перед усім народом. Він це робить лише перед власними учнями.
- Вчитель перемінився, хоча залишився тією ж особую, котру знали учні. Він привідкрив їм маленьку частинку свого Божества.
- Реакція учнів на зустріч з Божественним є передбачувана і дуже людська. Вони бажають тут залишитися, хоча насправді їхнє завдання йти і свідчити те, що побачили.
- Основну науку, яку вони отримали це: "Не бійтеся!" Адже, страх прийде, коли Христа розіпнуть, а вони розбіжаться. 
- Тема Воскресіння піднімається в тексті, але на той момент вона ще не була зрозуміла для учнів. Лише в час записування новозавітних текстів, автори збагнули значення Христових слів та обітниць.

Преображення особи стало для християнства першочерговим завданням, якого маємо прагнути. Але воно завжди йде в парі зі стражданнями.

Література:

1.     Louw, J.E. – Nida, E.A., Greek-English Lexicon of the New Testament Based on Semantic Domains, I-II, New York 1989.

2.     Bauer, W. – Danker, F. W. – Arndt, W. – Gingrich, F.W., A Greek-English Lexicon of the New Testament and other early Christian literature, Chicago 2000.

11 Неділя (Мт 18,23-35)

 Мт 18,23-35

Контекст 

Увесь вісімнадцятий розділ Матея присвячений темі Царства Небесного. Христос пояснює апостолам через різні метафори та приклади, що таке "Царство Небесне". Його особливість така, що воно зовсім відмінне від політичного поняття монархії, а швидше нагадує фотографічний знімок, але в негативі. Христос показує приклад Царства Небесного на дітях (Мт 18,1-11), подає приклад пастуха котрий покидає дев'яносто дев'ять овечок і шукає одну загублену (Мт 18,12-14), а також говорить про стосунки в Церкві та про обов'язок прощати (Мт 18,15-22).

   Термінологія

Мт 18,23

У цьому вірші Христос проводить паралелі між Царством Небесним і земним, порівнює стосунки між царем та підданими. Автор уточнює, що мова йде про "людину-царя" (ἀνθρώπῳ βασιλει); у перекладах Хоменка і  Огієнка це значення втрачається. 

І цей цар намагається звірити рахунки.  Тут текст додає термін "логос" (λόγον), що означає: а) заява, (б) мова, (в) Євангеліє, (г) трактат, (ґ) Слово, (д) рахунок, (е) причина. Власне "рахунок" найкраще відповідає тому, що бажає почути цар від своїх підданих.

Мт 18,24

І приводять до нього (царя) чоловіка, що заборгував "десять тисяч талантів", що "є еквівалентом мільйону динаріїв. Суму в цій притчі автор значно перебільшує для того, щоб підкреслити величезні відмінності між двома боргами.  Зауважмо, що в давнину внаслідок поразки на війні люди з великими статками іноді ставали рабами і їх викуповували разом із бізнесом, яким вони і надалі керували". 

Уявімо собі описану вище кількість боргу:  в той час один талант дорівнював (в залежності від регіону) від 60 кг до 30 кг.  Отже, якщо йдеться про золото чи навіть срібло, то маємо просто неймовірний борг.  Тому борг, який має віддати чоловік надзвичайно великий. 

Мт 18,25

Боржник не має  можливості віддати борг. Виникає питання, що ж він зробив з такою величезною сумою?  Згідно тодішніх норм його дружину, дітей та все, що мав продають, щоб повернути частину боргу.

Мт 18,26

Слуга  падає перед господарем, немов перед Божеством, на коліна і просить про дивну, навіть наївну річ, обіцяючи повернути борг. Слуга просить (в імперативі) "будь довготерпеливий" (μακροθύμησον), що означає "залишатися терплячим, терпляче почекати." І далі продовжує: і ВСЕ віддам тобі. Тобто чоловік, що витратив нескінченні багатства, буде здатний в скорому часі повернути їх.  В який спосіб?

Мт 18,27

Реакція царя є більш, ніж дивною.  Він змилосердився (σπλαγχνισθεὶς), більше того, навіть не вимагає повернути хоча б частину боргу. Цар виявляє характеристики, які для особи, що бажає провести аудит зовсім недоречні. І він відпускає свого слугу (ἀφῆκεν –  термін означає дозволити особі залишити певне місце або відпустити, звільнити, а також пробачити). 

Мт 18,28

Цей вірш можемо назвати кульмінацією притчі. Тут представлено іншого слугу (назвемо його слуга №2), що теж заборгував слузі №1 певну суму коштів, а точніше сто динаріїв. Динарій - це була срібна монета.  Один динарій - це була денна плата звичайного робітника, котрий не володів жодним ремеслом, або рядового римського солдата. 

Незвичною є поведінка слуги №1, бо він не просто вимагає заборговані кошти, а  чинить жорстоко щодо свого співбрата: утримує його (κρατήσας - взяти на себе примусово, схопити, захопити, міцно тримати) та застосовує фізичну силу (ἔπνιγεν - застосувати тиск навколо шиї, щоб заподіяти шкоду або вбити, тобто задушити),  вимагаючи сплати боргу.

Мт 18,29

Слуга №2 просить про милосердя тими ж словами і жестами, як у Мт 18,26, просячи про терпеливість (μακροθύμησον). І відколи текст почав повторювати подібну сцену, то слухач очікує, що слуга № 1 вибачить і відпустить співбрата. 

Мт 18,30

І прощений слуга № 1 чинить так, що його боржник опиняється в темниці, аж до повернення боргу ( ἕως - так довго аж доки  не поверне боргу). 

Мт 18,31

Реакція друзів була природною. Вони  дуже засмутилися, (ἐλυπήθησαν - пасивний стан; термін означає "мати серйозні психічні або емоційні страждання, дратуватися, ображатися"). Для підсилення емоційного стану автор в тексті  використовує слова "вельми" або "дуже" (σφόδρα). Вони йдуть до царя, якого автор тексту називає "господар" і не просто розповідають йому, а (διεσάφησαν) надзвичайно детально пояснюють ситуацію, що сталася зі слугою №2.

Мт 18,32

Господар, покликавши слугу №1 (προσκαλεσάμενος - "викликати в юридичному або офіційному сенсі"),   називає його "раб злий" (δοῦλε πονηρε), кажучи: бо твій я борг простив на твоє прохання. 

Мт 18,33

Господар пояснює як би мав поступити слуга  зі своїм  співбратом:  найважливіше - проявити (ἐλεῆσαι) "співчуття тому, хто його потребує, мати милосердя або жаль".

Мт 18,34

І тепер господар також поступає по справедливості. Він скасовує своє попереднє рішення. Розгнівавшись швидко  (ὀργισθεὶς) на слугу №1, передає його катам (βασανισταῖς) - це особа,  котра служила охоронцем у в'язниці, та виконувала обов'язок катування в'язнів (це була частина судового розгляду). І фраза "аж поки не поверне боргу" є  аналогічною фразі,  яку мовив своєму співбрату слуга №1 (Мт 18,30).

Мт 18,34

Останній вірш нам пригадує, що це лише притча і її завдання навчити слухачів/читачів.

Висновок Христос робить очевидний:  прощати  необхідно, якщо ми очікуємо, щоб і нам простили. 

 Зауважмо, що йдеться про необхідність прощати "від" або "з" серця вашого (ἀπὸ τῶν καρδιῶν ὑμῶν). Тобто з глибини особи:  простити не словами, а прийняти рішення цілою особою про необхідність прощення. 

 Інтерпретація

  Запитання:

Для сучасної людини абсолютна монархія може бути зразком Царства Небесного? Читаючи історію, єдиної позитивної відповіді на це питання не знайдемо. Проте й демократія не надто відповідає зразку бажаного Неба, бо вже на землі ми відчуваємо негативи так званого "голосу народу". Як зрозуміти цю притчу і як її пояснити сучасній людині?

  Актуалізація:

Гадаю, хто розпочав власну справу і успішно її розвиває не погодиться з діями царя  з притчі. Адже той, хто дає без перерви в борг, а потім прощає космічні суми не може бути добрим керівником. Його бізнес, тобто царство, збанкрутує в найближчому майбутньому. Тим паче, зустрічаючись із кожним боржником та вирішуючи долю людини і грошей особисто, він не матиме часу на впорядкування  власного господарства.
Чи може цар з притчі бути прикладом успішного керівника?
Невже Царство Небесне має працювати за законами успішного стартапу або використовувати методи компанії монополіста, яка всіма правдами та неправдами усуває конкурентів з ринку? Якщо ні, то що це за феномен - Царство Небесне? 
Найперше, воно розпочинається ще тут на землі через стосунки між людьми. 
Цар не просто прощає борг своєму слузі-невдасі, а пропонує новий договір, даючи шанс розпочати все з нуля. І вийшовши з царських палат новою людиною, слуга отримує можливість розпочати життя без боргів і без образ. Проте, виявляється, що прощати і бути прощеним це різні речі. Легко прийняти прощення, але важко зійти з престолу власної гордості та простити іншому його провину.
В цій притчі присутні наступні важливі теми: прощення, вдячність, вміння подивитися на себе з іншої сторони, так би мовити відзеркалити себе у інших. Ще одна важлива тема - успішно використати шанс, а також дати шанс іншому. 
І на завершення - тема справедливості. Усі бажають справедливості, коли є пригноблені і переслідувані, але одразу про неї забувають, коли стають сильними та успішними. 
Підсумовуючи, у нашому ставленні до інших проявляється віра у Царство Небесне. На скільки ми готові прощати, на стільки здатні вступити у простір Любові, який дарує милосердний Цар.

Література:

1. GREEK-ENGLISH LEXICON of the NEW TESTAMENT BASED ON SEMANTIC DOMAINS, Second Edition, Volume 1-2, Johannes E. Louw and Eugene A. Nida Editors, UNITED BIBLE SOCIETIES NEW YORK 1989. 

2. A GREEK-ENGLISH LEXICON OF THE NEW TESTAMENT AND OTHER EARLY CHRISTIAN LITERATURE, Third Edition (BDAG), F. W. Danker, W. Bauer, W.F.Arndt, F.W.Gingrich, THE UNIVERSITY OF CHICAGO PRESS, Chicago and London 2000. 

3. A CONCISE GREEK-ENGLISH DICTIONARY OF THE NEW TESTAMENT, Prepared by Barclay M. Newman, Jr., United Bible Societies Stuttgart 1993. 

4. http://www.jewishencyclopedia.com/articles/14821-weights-and-measures#217 

5. https://en.wikipedia.org/wiki/Denarius

10 Неділя (Мт 17,14-23)

Мт 17,14-23

   Контекст 

У попередньому уривку євангелист Матей (17,1-13) розповідає про Преображення Христа на горі Тавор. І власне, що сталося після Преображення розповідає недільний євангельський уривок у  котрому йдеться про зцілення біснуватого (причинного – за перекладом Хоменка).

   Термінологія

Мт 17,14

Христос з учнями сходить з гори. Маючи на меті вказати на рух Христа до народу та наближення когось з народу (а дослівно одного чоловіка) до Вчителя, автор тексту використовує однокореневі дієслова. Слід звернути увагу на те, що для опису цього одного чоловіка автором тексту використано дієслово (προσῆλθεν) – тобто рух до когось чи чогось з метою певних відносин. Отже, якийсь невідомий чоловік наближається до Христа, щоб з Ним поспілкуватися. І на початку розмови падає перед Ним на коліна. 

Мт 17,15

Чоловік (батько) одразу звертається до Христа з проханням: помилуй (ἐλέησόν - наказовий спосіб) мого Сина. Це прохання є досить конкретне і виразне. У тексті автор використав кличний відмінок, щоб підсилити звертання до Ісуса, котрого він називає «Господом» (κύριε). 

Одразу автор пояснює, що сталося зі сином: він (син) причинний (σεληνιάζεται - бути безумним, не підкоряючись собі, лунатиком або хворим на епілептичні напади). Також, продовжує батько, син його "пасхей" – тобто тяжко страждає (πάσχει - теперішній час, 3 особа, однини),  часто падає у вогонь та воду. 

Мт 17,16

У цьому вірші батько  розповідає ще одну трагедію, яку  пережив сьогодні. Він не просто привів, а грецькою вказується, що (προσήνεγκα) приніс свого сина. Тепер батько підкреслює, що сталося: Я приніс ЙОГО (свого сина) учням ТВОЇМ, 

і не були здатні (ἠδυνήθησαν - пассивний стан) ЙОГО вилікувати.

 Учні були останньою надією батька на зцілення сина. І цю надію батько втратив з вини апостолів.

Мт 17,17

Ми очікуємо, що Христос звернеться до батька або до сина, або почне повчати учнів.

Але Він промовляє до  усіх нас, кажучи: "Роде невірний та розбещений". 

Цікаво, що термін "рід" (τῇ γενεᾷ) вперше зустрічаємо в Буття 6,9 коли йдеться про Ноя, котрий був "праведний та досконалий серед поколінь". 

Вираз "роде невірний та розбещений" (γενεὰ ἄπιστος καὶ διεστραμμένη) використовують Матей та Лука (9,41), натомість Марко 9,19 говорить лише "роде невірний" (γενεὰ ἄπιστος). Але усі  три Євангелія об’єднує те,  що  вони ставлять розповідь про юнака після Преображення.

Вживаючи вираз  "роде невірний" автор  має  на увазі не просто недовіру, а відсутність віри у щось дуже важливе та кардинальне. 

Важлива паралель виникає щодо терміну "розбещений" (διεστραμμένη), який  зустрічаємо також у Второзаконні 32,5 (LXX: Згрішили вони, не Його то сини, покоління невірне й покручене/розбещене), де йдеться про народ, який Мойсей вивів із Єгипту. Власне, Втор 32 - це пісня Мойсея перед його смертю.

І далі Христос ставить два запитання: 

Доки буду з вами? 

Доки вас терпітиму (ἀνέξομαι - буду толерувати, терпіти, і навіть носити, миритися). 

Христос наказує привести Йому хлопця.

Мт 17,18

Христос нічого не пояснює, а одразу  погрожує  (ἐπετίμησεν - термін означає: покарати, виражати сильне невдоволення, звинувачувати,  розмовляти серйозно, попереджати, щоб запобігти певній дії) хлопцеві. Як наслідок, демон виходить з хлопця і той стає здоровий від цього моменту. Тут автор  називає його дитиною (παῖς), бо до того часу лише батько говорив про нього як про сина. Натомість, Христос каже  «він», без уточнення.

Мт 17,19

Нарешті на сцені з'являються учні, котрі не брали жодної участі в  діалозі батька з Христом, ані у зціленні. Дуже їх цікавить чому не були здатні вигнати демона (ὐκ ἠδυνήθημεν ἐκβαλεῖν). Подібно говорить про них батько у Мт 17,16: учні  не здатні (οὐκ ἠδυνήθησαν) оздоровити сина. Тобто учні не справились із завданням, яке їм під силу виконати.

Мт 17,20

Причиною поразки учнів  Христос називає "малу віру" ( ὀλιγοπιστίαν). Згадаймо, цю ж характеристику отримує апостол Петро (Мт 14,31), коли починає потопати на Генезаретському озері. І Вчитель каже: істинно… (ἀμὴν - термін походить з єврейського  слова, що означає "насправді", котре проголошувалося під час богослужінь;  також грецький термін означає: нехай так буде, насправді; також це літургійна формула, яку  промовляло зібрання вірних на завершення). 

І далі Христос продовжує, звертаючись до учнів:  … якби ви мали віру як зерно гірчиці (κόκκον σινάπεως - рослина гірчиці виростає до трьох метрів висоти, хоча має дуже дрібні зернята).

Цікаво Христос ставить наголос на зернятку чи на рослині, що родить зернята? А може на здатність малого зерна дати життя великій і грандіозній рослині?

Вчитель продовжує: … якщо матимете віру,  як зерно гірчиці, то зможете наказувати горі  перенестися (μετάβα - перейти з одного місця в інше або перейти з одного стану в інший). І Христос, відповідаючи на закид батька, а також власні сумніви апостолів, наголошує:  не буде для вас нічого неможливого (ἀδυνατήσει), 

Мт 17,21

Існують сумніви щодо цього вірша. Частина старовинних манускриптів його не має, натомість у інших він присутній. Дослідникам важко встановити коли він потрапив у рукописи, проте від п'ятого століття цей вірш вже присутній у тексті. 

Цікаво, що Мр 9,29 говорить про  "молитву та піст".

У новозавітних текстах йде мова  про молитву та піст як взаємопов'язані реальності:

Дії 14,23; 1Кор 7,5.

Мт 17,22

Наступні два вірші  вказують на близьке майбутнє, а точніше на Розп'яття та Воскресіння Христа.

Здавалося б  невдалий час говорити учням про страждання в цей момент. Проте Христос після Преображення та  зцілення хлопчика намагається повернути учнів до реальності та показати, що їх усіх чекає.

Коли учні зібралися в Галилеї  Христос говорить про себе в третій особі, використовуючи месіанський титул: "Син Чоловічий" (ὁ υἱὸς τοῦ ἀνθρώπου), який  означає "людина; особа. Титул вказує на тісний зв'язок з людьми, проте у значенні його тендітності. Цей вираз використовують синоптичні Євангелія приблизно сімдесят раз та дванадцять раз Євангелист Йоан".

У Старому Завіті титул "Син Чоловічий" зустрічається в Даниїла 7,13 та Єзекиїла 3,4-11.

 Христос промовляє:  "Син Людський буде переданий у руки людей", тобто на початку і в кінці вірша використовується той самий термін "людина" (antropos). Людина зраджує Сина всіх Людей.

Мт 17,22

І далі Христос  пророкує, що  його вб'ють (ἀποκτενοῦσιν – вбивати,  термін вказує на смерть вчинену, як правило, насильницьким способом, з юридичним обґрунтуванням або без нього).

Третього дня він буде воскрешений (ἐγερθήσεται - майбутній час, пасивний стан, третя особа, однини).

В результаті учні були тяжко зажурені. Термін "тяжко" (σφόδρα) вказує на найвищу точку в контекстах,  тобто "надзвичайно, сильно, жорстоко, страшно".

Очевидно,  після всіх чуд та Преображення  апостоли чекали не такого об'явлення.

     Інтерпретація

  Запитання:

Чому в недільному читанні поєднанні дві різні події?

Що хотів автор підкреслити, показуючи гірчичне зерно? На що автор звертає нашу увагу, говорячи про смерть і страждання одразу після Преображення?

  Актуалізація:

На перший погляд  в уривку Мт 17,14-23 присутні дві абсолютно різні події. Одна - це Преображення, а інша - це зцілення хлопчика.

 Учням не вдалось зцілити хлопчика, проте народ, а особливо батько, цього очікували. І ця надмірна надія на  учнів, котрі супроводжують славного Вчителя, не виправдалася.

Інша тема, яку розвиває автор віршів, –  "мала віра", яка стає причиною розчарування батька у апостолах, Петра у власній вірі.  Можливо, щоб  підкреслити основу та силу віри були додані слова про "молитву та піст" у Мт 17,21.  Гірчичне зерно для тодішньої ментальності було зрозумілою метафорою чогось найменшого. Натомість  для сучасної людини про яку найменшу частинку потрібно говорити, щоб вказати на щось надзвичайно мале, яке має в собі здатність вирости і досягнути неймовірних величин?  Можливо про кварки (елементарні частинки і фундаментальні складові матерії) чи про атом. Єдиним невирішеним запитанням залишається, а що з цих метафор вважати подібним до віри? Зернятко гірчиці чи гірчичне дерево, чи здатність зернятка перетворюватись у фантастично велику рослину, яка перевищує усі інші. 

Так само залишається нерозв'язаним і питання з горою. Не пригадую, щоби хтось з учнів переносив гори або хтось зі святих заставляв їх міняти своє розташування. Тому віра не полягає в зміні фізичних чи природних законів. А в чому ж тоді кожен з нас  запитає? 

 Остання тема частково дасть відповідь  на останнє запитання. Це тема страждань Сина Чоловічого, котрий дозволяє передати себе в руки тих, хто Його вб'ють. Можливо - це приклад повної віри Богу, знати що тебе (Христа) чекає, але не відступати і рухатися до своєї мети. Для людини без віри така перспектива залишається дуже тяжка і викликає смуток. Натомість  віра додає силу не переносити гори, а самому їх долати і наближатися до мети, навіть якщо вона є гірка і завершується Хрестом та Розп'яттям.

 Література:

 

1. GREEK-ENGLISH LEXICON of the NEW TESTAMENT BASED ON SEMANTIC DOMAINS, Second Edition, Volume 1-2, Johannes E. Louw and Eugene A. Nida Editors, UNITED BIBLE SOCIETIES NEW YORK 1989.

2. A GREEK-ENGLISH LEXICON OF THE NEW TESTAMENT AND OTHER EARLY CHRISTIAN LITERATURE, Third Edition (BDAG), F. W. Danker, W. Bauer, W.F.Arndt, F.W.Gingrich, THE UNIVERSITY OF CHICAGO PRESS, Chicago and London 2000. 

3. A CONCISE GREEK-ENGLISH DICTIONARY OF THE NEW TESTAMENT, Prepared by Barclay M. Newman, Jr., United Bible Societies Stuttgart 1993.