Літургійний вимір вагітності

Розглянемо крізь призму Літургії, а точніше через таїнство Євхаристії (Тіла і Крові Христа), вагітність (стан «жінки при надії»). Що ж між ними спільного? На перший погляд – нічого. Адже одна реальність – це хліб та вино, які в часі Літургії стають Тілом та Кров’ю Христа. І зовсім інша – таємниця людського життя в лоні матері. Якщо вагітність ми навчилися спостерігати та аналізувати за допомогою сучасних технологій, то Таїнству Євхаристії належить почитання та гідне прийняття.

  На мою думку, тут існують спільні «точки», які вартує розглянути:

1. Приготування.

Таїнство Євхаристії потребує попереднього приготування. Адже перш ніж стати Хлібом і Вином пшениця та виноград проходять довгий період росту, дозрівання та приготування. І аж у лоні Літургії відбувається непояснювана таємниця, бо хліб та вино перетворюються у Тіло та Кров Ісуса Христа. І, власне, Таїнство Євхаристії єднає нас з Христом, робить учасниками спільної трапези і водночас дітьми Божими. Також і християнин, зростаючи в цьому Таїнстві, стає здатним дарувати іншим життя. Адже лише отримавши дар Життя ми здатні його множити та передавати іншим.

Любов і пристрасть чоловіка й жінки перетворюють їх в одне ціле. Вони залишаються окремими та автономними індивідами, але в той же час здатні дати життя новій особі. І ця крихітка від моменту зачаття має тіло, душу та дух. В наступні дев’ять місяців плід любові буде схований в жінці, він буде рости та формуватися. Коли тіло сформується, тоді дитина буде здатна відірватися від матері, а отже – народитися. Вона ввійде в світ радості й болю, надії та розчарування. Бо лише вийшовши з захисної материнської оболонки, дитина отримає можливість прийняти Таїнство Євхаристії і, звісно, наблизитися до Бога та пізнавати Його любов.

2. Свобідна воля.

Господь поважає свобідну волю людини. Навіть Євхаристія стала можливою завдяки добровільному Воплоченню Христа в утробу Марії. Вона сказала «Так» і виносила Сина Божого, як сина власного. Мабуть, в часі Благовіщення все земне й небесне завмерло в очікуванні відповіді. Адже ця відповідь стала точкою відліку Воплочення Сина Божого та заклала початок відновленню стосунків між Богом і людиною.

Зачаття дитини потребує згоди обох батьків, інакше - це насилля. Навіть Всемогутній Бог потребував почути «Так» від дівчини Марії. Тому в подружжі важлива свобідна воля, підсилена постійною працею над собою. А виховання дитини передбачає пізнання та розуміння меж власної свободи, а також відповідальності, що супроводжує кожен життєвий вибір.

3. Відповідальність.

Людина є відповідальною за отримані дари. І першим є дар життя, який вона не просила, але отримала. Цей перший дар дозволяє відмовлятись або приймати всі інші. У Євхаристії людина через Тіло та Кров Христа стає частиною спільноти, яка бере участь у Літургії тут і зараз, а також долучається до Церкви, що молиться в цілому світі. І в цей момент людина стає відповідальною і за цілу спільноту до якої належить. Її розвиток та зростання позитивно впливають на спільноту загалом, а її рани та втрати стають спільним горем для всієї Церкви.  

Стан «жінки при надії» позначений відповідальністю на фізичному рівні, коли мама, жертвуючи власним здоров’ям, каже «так» ще ненародженому малятку. Відповідальне батьківство – це не лише постійне піклування та жертовність словом та прикладом. Це, звичайно, й подвиг відпустити дитину від себе, дозволити їй стати самостійною. Це й передавання батьками дитині розуміння відповідальності за себе, за рідних та за світ, що є одним з найкращих дарів, який вони їй залишають. Проте таке ставлення до відповідальності для батьків буде водночас і їх жертвою.

4. Жертва

Жінка «при надії» є учасницею таїнства. Через її випробування у світ приходить інша особа. Тому вона розуміє, що таке дарувати життя та жертвувати собою. Адже «виношування дитини» передбачає втрату власного Я, а конкретніше – тіла, яке на дев’ять місяців буде віддане для іншого. В цей період увесь організм націлений на формування та розвиток дитини. Більше того, народження дитини змінює жінку. І йдеться не лише про фізичний вимір, але й про психологічний та духовний. Мама відчуває чи точніше відчитує власну дитину. З одного подиху вона здатна побачити поганий настрій чи симптоми застуди. Найважливіше, що змінюється її світосприйняття, бо дитина стає центром її життя. Тому час вагітності стає періодом справжньої жертовності.

Для християн Ісус є найкращим прикладом, бо пройшов шлях від Воплочення аж до Хресної смерті, обмеживши себе параметрами людського тіла та взявши всі його негаразди. Християнство закликає кожного, незалежно від стану та професії, до материнства/батьківства у фізичний, чи в «духовний» спосіб. І якщо особа не здатна жертвувати себе для інших, вона не зможе зрозуміти про що насправді говорив Христос і чому Він Воплотився. «Сімейний» стан – це стан божественний. І недарма, описуючи Пресв. Трійцю, ми використовуємо родинні терміни: отцівство, синівство. Більше того, монаша традиція випрацювала терміни духовного батьківства та синівства.

У житті Церкви важливим є батьківство та материнство. Її завдання не лише вибудувати ієрархію та сформувати структури. А також, беручи за приклад Христа, запрошувати людину до Небесної сім’ї, до творення родинних стосунків. Якщо в тілі Церкви пульсуватиме Тіло та Кров Христа, що дарують людині життя та радість, тоді Вона стає справжньою Матір’ю, що супроводжує своїх дітей до пізнання істинної Любові.

5. Любов.

Основою таємниці вагітності та Таїнства Євхаристії є любов. Таїнство Євхаристії виявляє нам любов Творця до людини, а вагітність – двох осіб у подружжі. Євхаристійне Таїнство Любові єднає людину з Господом. Очікування ж дитини, що є плодом любові, зближує подружжя, робить його сильним та витривалим, але водночас – випробовує. Народжене малятко виплекане батьками в любові прийде до розуміння Євхаристії та буде здатне передавати Любов іншим.

Отже, хто бажає зрозуміти глибину літургійного служіння, той має стати батьком/мамою не лише у фізичному, а й духовному значенні цих термінів.

Чому Христос охрестився?

Термін (βαπτίζω)

Перш ніж перейти до аналізу текстів, що описують Хрещення Ісуса Христа необхідно звернути увагу на грецький термін баптідзо. Цим терміном позначають занурення у воду; у Новому Завіті термін використовується у релігійному та символічному значенні[1]. Водночас термін позначав і очищення з гріхів, наприклад, коли йдеться про хрещення, котре виконував Іван Хреститель. Також, коли говоримо про хрещення важливо пам’ятати типологічну інтерпретацію події переходу через Червоне море (1Кор 10,2), «всі наші батьки були під хмарою, що всі перейшли через море, що всі хрестились у Мойсея, у хмарі та в морі». Окрім цього Христос «хрещенням» називає мучеництво (Мр 10,38).

Кожен євангельський текст описуючи хрещення Христове ставить власні наголоси. Для окремого євангелиста цей жест буде підкреслювати певну особливість. Три синоптичні євангелія: Матвій, Марко та Лука описують Хрещення у тій самій послідовності: з’являється Іван Хреститель, котрий проповідує, навчає народ та їх хрестить; до Івана приходить Ісус, котрого він хрестить; під час хрещення з’являється Святий Дух у вигляді голуба. І після Хрещеня Ісус Христос йде у пустиню, де буде постити і на завершення буде спокушуваний дияволом.

І єдиний Євангелист Йоан описує зустріч Івана Хрестителя та Ісуса «по той бік Йордану, де Йоан хрестив», проте не говорить нічого про факт Хрещення Ісуса Христа. Також про Святого Духа згадує як про видіння і знак того, що перед ним Син Божий.

Факт Хрещення Христа від Івана Хрестителя для первісної Церкви був «каменем спотикання», адже якщо Христос був без гріха, тоді навіщо йому хреститися? І якщо Він охрестився, тоді яка була причина? Деякі біблісти-дослідники[2] твердять, що присутність такого уривку, що ставить багато запитань і заставляє сумніватися є аргументом, що це справді відбулося і що Христос справді охрестився у Йордані.

Лк 3,21-22

У випадку Луки, розповідь про Хрещення Христа є включена у опис діяльності Івана Хрестителя (Лк 3,1-22). Опис Хрещення Ісуса у євангелиста Луки є досить короткий – два вірші, на відміну від Марка, в котрого ця подія є позначена особливою урочистістю (Мр 1,9-13). Розповідь про Хрещення у євангелиста Луки має апокаліптичний характер, тобто вказує на сповнення обіцянок та на прихід обіцяного Месії, котрий проголосить Царство Боже. Натомість, євангелист Марко описує видіння (1,10). Для євангелиста Луки присутність Святого Духа є основним показником близькості останніх часів. Розпочинається все з Благовіщення (1,35), коли ангел проголошує, що «Дух Святий зійде на тебе». І тепер Дух Святий сходить на Христа, котрий розпочинає свою місію серед народу.

Окрім цього, Лука робить наголос на молитві Христа (3,21) і на голосі, що лунає з неба, котрий підтверджує синівство Христа. У даному випадку Лука бере за основу Псалом 2,7 та Ісая 42,1. Псалом 2 говорить нам про інтронізацію нового царя та описує богослов’я «царства». Таким чином Лука описуючи Христа вказує, що Він є Син Божий. Таким чином Хрещення Христа є не позначене покаянням та змиванням гріхів, котрих Він як Син Божий не має. Натомість перед нами інтронізація Месії, котрий приходить царювати, а водночас отримує пророче покликання. Цей голос, що лунає до Христа промовляв у різний спосіб до пророків Старого Завіту і відсилав їх промовляти до народів.

Звертання до Христа, «мій Син любий» вказує на те, що Він є улюблений, люблений. І ця любов Отця Небесного до свого Сина не є егоїстичною чи закритою виключно до особи Сина, що прийшов на Йордан. Навпаки, вона направлена на те, щоби у ці стосунки Отця та Сина включити всю спільноту, всю Церкву. І про це Христос говорить чітко у Лк 10,21-22, тобто кожен християнин покликаний до синівства і до того, щоби бути названий – улюблений та неповторний.

Окрім цього подія Хрещення є своєрідною точкою відліку. Так як Хрещення розпочинає етап проповіді Христа, так само подія Преображення Христа вводить у страждання та смерть. Ісус наблизившись до Єрусалиму говорить знову про Хрещення, але цього разу вже йтиметься про його смерть (12,50).

Хрещення Христа в Йордані означає завершення попереднього етапу життя – скритого та початок нового – відкритого та позначеного проповіддю Царства Божого. Водночас Хрещення вказує на початок шляху, завершення котрого буде Хрещення у Розпятті за людський рід. Тому з Хрещенням розпочинається місія Христа, котра зображає Бога, що виходить з пропозицією, а людина її має можливість прийняти. У випадку Благовіщення цей момент свободи вибору є чітко присутній у відповіді Марії. І Господь входить в історію людства постійно, проте конкретна особа має бути готова відповісти позитивно на Його заклик[3].

Таким чином, Хрещення Христа в Йордані для християнина є запрошенням до діалогу з Богом-Отцем, котрий називає кожного: Ти є Син мій улюблений, а водночас і до подорожі з Сином Божим, котра має свою кульмінацію на Хресті, а вирішення у Воскресінні. І для особи згадати про власне хрещення і обновитися через покаяння стає нагодою чути вічний Божий голос, котрий постійно промовляє.

---

[1] «βαπτίζω», Friberg, B. – Friberg, T. – Miller, N.F., Analytical Lexicon of the Greek New Testament, Grand Rapids 2000.

[2] J.P. Meier, Un ebreo marginale. Ripensare il Gesù storico, Vol 2, Queriniana, 2002, 124-126.

[3] Fr. Bovon, Vangelo di Luca, Commentario Paideia, Vol 1, Brescia 2005, 213-219.

Богородичні празники (Лк 10,38-42; 11,27-28)

Лука 10,38-42; 11,27-28

         Контекст 

В уривку Луки (10,30-37) Христос, відповідаючи на запитання одного законника про те, хто є його «ближній», розповідає притчу про доброго самарянина. В основі притчі – подорож двох людей: юдея та самарянина. І наче у продовження теми подорожі у Лк 10,38-42 Христос з учнями приходять до сестер Марти та Марії. З невідомих причин текст не згадує про брата Лазаря (Йо 12,1-2).

   Термінологія

   Лк 10,38

  У цьому вірші автор наголошує: Христос йшов не сам, а з учнями. І дослівно: Христос ввійшов (εἰσῆλθεν) у село, тобто він ініціатор того, щоби зайти в «одне» (τινά) село (κώμην). Мабуть, це було невелике поселення (напевно Витанія), але його назву в тексті не згадано. Лука говорить про одне село (κώμην τινά) і виокремлює лише одну жінку (γυνὴ δέ τις) на ім’я Марта.

   Тема гостинності займає окреме місце в Старому Завіті. Велика кількість чудес та об’явлень відбулися в час прийняття гостя. Ось декілька цьому прикладів (імена біблійних персонажів чиє життя змінилось в цей спосіб):  Авраам, Лот, Рахиль, Яків, Рут. У семітському світі прийняти гостя означало взяти його під охорону, подбати та забезпечити захист, як для члена власної сім’ї.

Лк 10,39

   Проте Марта не єдина жінка, котру згадано в цьому уривку (Лк 10,38-42). Вірш 10,39 говорить про її сестру Марію. Термін «сестра» (ἀδελφὴ) може мати значення генетичне, тобто рідна сестра, і може вказувати на сестру у вірі, тобто на послідовницю або духовну спорідненість між особами.

   І якщо Марта прийняла (ὑπεδέξατο) в дім Христа та Його учнів, то сестра Марія сіла (παρακαθεσθεῖσα) в ногах (πρὸς τοὺς πόδας) Христа. Цікаво, що дієслово «сіла» (παρακαθεσθεῖσα) використовується в Новому Завіті лише один раз і щодо Марії, котра слухає Господа. Таке сидіння Марії пов’язане з тим, що вона слухає слово (λόγον) - хоча цей термін вжито в однині, проте він вказує на цілу промову Христа.

  

Лк 10,40

   Цей вірш повертає нас до особи Марти, котра продовжує сповнювати закон гостинності. Лука описує, як Марта «клопоталася» (περιεσπᾶτο) усякою послугою. Грецький термін «клопоталася» (περιεσπᾶτο) означає надмірну турботу, таку, що «розбиває» людину, бо надмір старань не дозволяє зосередитися на чомусь одному і зробити його добре. Разом з тим, Лука називає працю Марти «служінням» або «дияконією» (διακονίαν).

  Коли терпеливість Марти вичерпується вона наближається до Господа і говорить з Ним. Термін «наблизилась» або «спинилась» (ἐπιστᾶσα) може мати значення «атакувати», «з’являтися».

  Аналізуючи мову Марти, зауважуємо використання безособової форми, а саме: «чи не думається» «чи не вважається» (οὐ μέλει), і аж тоді звертання до Христа - «тобі». Марта висловлює всю свою тривогу, бо сестра Марія залишила її саму готувати гостину.

   Марта, говорячи про необхідну їй допомогу, використовує особливе дієслово - (συναντιλάβηται). З грецької цей термін перекладаємо: допомога, яка спонукає до певної активності; необхідність долучитися до певної справи або процесу.

 

Лк 10,41

   Христос високо цінує старання та працю Марти, тому повторює її ім’я двічі (Марто, Марто) і описує її діяльність двома дієсловами:

-         μεριμνᾷς «побиваєшся» - термін вказує на сильне переживання, яке пов’язане з тим, що може щось не вдатися або навіть бути небезпечним; водночас термін вказує на піклування;

-         θορυβάζῃ, «клопочешся» - термін вказує на те, що особа створює тривогу та хвилювання, що спричиняє певну незібраність та розсіяність.

Лк 10,42

   Христос підсумовує свою думку, розпочату в Лк 10,41, наступними словами: «є одна потреба» (χρεία) - іменник жін., роду, називний відм.

   Наступною фразою Христос захищає Марію, котра лише спостерігає і не втручається в діалог-суперечку господині-Марти та Господа Христа.

   Христос зауважує, що Марія «вибрала» (ἐξελέξατο) щось краще. Термін «вибрати» часто використовується у Біблії, щоб, наприклад, вказати на Бога, котрий вибирає свій народ (Дії 13,17), або ж на Христа, котрий вибирає своїх учнів (Йо 6,70).

   Те, що вибрала Марія, названо «часткою» (μερίδα) – термін використовується у випадках, коли йдеться не про щось фізичне, а радше абстрактне. Також подібну частку в народі Ізраїля згадано ще у Втор 12,12; 14,27.

   На цьому розмова завершується. Лука не описує банкет в честь приходу Христа. Чи перестала Марта ображатися на Марію? Чи Марія допомогла Марті? Як завершилась суперечка між сестрами?

  

   Далі читаємо два вірші наступної глави, що не пов’язані з Мартою і Марією та гостиною на котрій присутній Христос. Проте ці вірші доповнюють згадані події і стають їх підсумком, що спонукає читача до глибоких роздумів.

  

Лк 11,27-28

   Ці два вірші об’єднує використання жанру «Блаженства», яке у 11,27 стосується матері Христа – Марії. Як би це не звучало дивно, але блаженною проголошується Богородиця, а особливо акцентується її «утроба» (κοιλία) та «груди» (μαστοὶ). Наголошується найінтимніше та водночас те, що дарує життя дитині в перші дев’ять місяців до народження і є поживою в перший період після народження.

   Відповідь Христа у 11,28 дозволяє прирівняти блаженство Марії – Матері Христа – та тих, хто справді слухає слово та його виконує. Грецький термін «справді» (μενοῦν) перекладається: «навпаки», «з іншої сторони», «але». Тобто з однієї сторони блаженною є Богородиця, а з іншої – слухачі та виконавці Слова Божого.

Отже, Христос називає блаженними тих, хто слухає (ἀκούοντες) слово Боже і тих, хто виконує (φυλάσσοντες) його. Останній термін означає: «охороняти, тримати під вартою, підкоритися; зберігати, захищати». Тобто йдеться не про звичайне виконання Слова, але його зберігання, опіку, навіть захист.

    Інтерпретація

Запитання:

Що нас можуть навчити сестри Марта та Марія?

Який зв’язок між слуханням Марії в ногах Христа та тими, що слухають Слово Боже та його виконують (Лк 11,28)?

Актуалізація

   Тема Марії, котра слухає слово Христа, є більш ніж відома. Її приклад для сучасної людини залишається цікавим, але трохи далеким. Адже чи має змогу хтось із нас сісти в ногах Христа і почути важливі слова істини? Відповіді будуть різні.

   Натомість образ Марти має більше спільного з сучасною людиною, котра працює, метушиться, шукає різні способи самореалізації. Сучасний світ не розуміє тих, хто шукає нагоди зупинитись і прислухатись, заглибитись у себе.

   Слухання перестало бути чеснотою. Натомість уміння множити слова стало найвищим мистецтвом. Через старання та працю Марти були нагодовані Христос та Його учні, а метушня та поспіх сучасної людини не приносять жодної поживи.

   Особливою залишається метафора Слова Божого. Людина потребує цього Слова так само, як дитина потребує формування у лоні матері. Це Слово, як лоно, огортає її, допомагає рости і дає сили. Для людини Слово Боже стає поживою, яка має все необхідне для зросту та розвитку.

   Чи засудив Христос Марту? Чи примусив Він Марію працювати? Напевно, що ні. Христос лише наголосив на важливості Слова та його виконанні.

Література:

  1. Louw, J.E. – Nida, E.A., Greek-English Lexicon of the New Testament Based on Semantic Domains, I-II, New York 1989.

       2. Bauer, W. – Danker, F. W. – Arndt, W. – Gingrich, F.W., A Greek-English Lexicon of the New Testament and other early Christian literature, Chicago 2000.

19 Неділя (Лк 6,31-36)

Лука 6,31-36

  

         Контекст 

Уривок Луки 6,20-23 говорить про Блаженства, Лк 6,24-26 розкриває зміст виразу "Горе Вам", а Лк 6,27-37 закликає любити ворогів. У наступному уривку (Лк 6,37-42) Христос навчає не судити і не осуджувати. Тому даний уривок (Лк 6,31-36) з точки зору ідей та структури поділений досить невдало. І для кращого його розуміння обов'язково необхідно вникати в контекст, чітко його осмислити.

   Термінологія

   

Лк 6,31

На перший погляд цей вірш - це логічний приклад життя людини, як рівної серед рівних. Ніби й нема нічого незрозумілого в цьому заклику, якби не наступний вірш, який розкриває нові дані.

Лк 6,32

У цьому вірші автор говорить про любов  до інших: "якщо любите" (ἀγαπᾶτε - теперішн. час., друга особа множини) тих, хто вас любить, яка цінність такої любові? І термін, що вводить автор - це "заслуга" або "ласка" (χάρις – іменник жін. роду, однина), що означає "показати доброту; проявити милість; милосердя; благодать". 

Тобто, яка в такій любові особливість чи "благодать"? Термін (χάρις) взято з греко-римської етики, відповідно до котрої на прихильність потрібно відповідати прихильністю.

Тому Євангелист порівнює тих, хто відповідає любов'ю на любов до грішників (ἁμαρτωλοὶ), котрі чинять так само. Але не одразу пояснює чому ж вони грішники, а тим паче якими мають бути праведники.

Лк 6,33

Грецька мова за допомогою двох слів "добро чинять" (ἀγαθοποιῆτε) пояснює цілу фразу: яка є ваша "заслуга" (χάρις) у тому "коли чините добро тим, що вам чинять добро". І, розвиваючи свою думку, Євангелист запитує читача: якою ж є його заслуга, коли чинить добро за добрі вчинки?

Лк 6,34

Наступне запитання немовби продовжує думку, розпочату в Лк 6,32. Воно стосується терміну "позичаєте" (δανίσητε) і автор має на увазі позичання грошей. Адже у випадку боргування коштів потрібно повернути позичену суму, а часом і доплатити відсотки. Проте для Євангелиста така поведінка є гідною будь-якого грішника.

Лк 6,35-36

Як нам ставитися до ближніх, щоб не бути названими грішниками?

Відповідь євангелиста Луки є наступною: 

- любити ворогів та добро їм чинити;

- позичати, не чекаючи назад нічого.

І лише тоді:

- велика буде нагорода: будете Всевишнього синами,

бо

 - будете милосердні, як Отець милосердний.

Наступні дві ознаки Отця є особливими.

Лк 6,35

Отець - "благий для злих та невдячних".

Термін "благий" або "добрий" (χρηστός) – означає:

-         добрий щодо вартості, добрий з точки зору моральної;

-         також те, що не викликає дискомфорту і стосується відносно високого рівня якості.

Благим є Отець до нещасних і безбожних (ἀχαρίστους καὶ πονηρούς):

-         перший термін (ἀχαρίστους) означає "нещасний, неприємний", а також "невдячний". І цей термін (ἀχαρίστους) є повною протилежністю до Євхаристія, до поняття вдячності, до євр. поняття хесед (милосердя, доброта);

-         наступний термін (πονηρούς) означає "морально корумпований, злий; аморальний; безбожний" і навіть більше, бо йдеться про "людину зловмисника".

І до всіх цих людей Отець Небесний залишаться милосердний.

   

Лк 6,36

Отець - "милосердний".

Євангелист Лука використовує термін "милосердний" (οἰκτίρμονες), говорячи про Отця. Цей термін означає "проявляти милосердя чи співчуття".

У грецькій мові термін (oiktos) означав "співчуття", яке "під час горя може розглядатися, як ознака слабкості; співчуття можна очікувати навіть від божества". 

І це не лише характеристика Отця! Він закликає нас бути милосердними. Ба більше, не просто закликає, а наказує, використовуючи імператив: "будьте", а радше "станьте" (Γίνεσθε) милосердні.

Інтерпретація

Запитання:

Людина, котра живе на землі, досягне таких висот?

Хіба можливо стати таким, як Отець небесний?

Актуалізація

Читаючи уривок Лк 6,27, розуміємо, що заклик «бути милосердним, як Отець» стає не філософським чи пафосним слоганом, а радше реальністю, яку потрібно визнати і шукати шляхи до її реалізації.

Задумаймось, як це бути синами Всевишнього (υἱοὶ ὑψίστου)? Якщо залишити цей заклик на рівні метафори, тоді він звучить дуже красиво. А коли подивитися на нього, як на мету і своєрідний напрям життя, то перед нами вимальовується непроста дорога. 

  

Цікаво, що між Лк 6,31 та Лк 6,35 є величезна прірва. Адже дуже просто поступати з людьми так, як чинять вони з нами. Натомість, уривок 6,35 пропонує зовсім іншу систему цінностей, а саме: діяти собі на шкоду та часом проти власної безпеки; любити ворогів, позичати і не чекати повернення коштів. На це здатні лише дуже відважні або безумці.

Отже, можемо жити природньою етикою: тобто як мені, так і я іншим. Або ж євангельською: поступати не так, як поступають зі мною, а краще.

Кожен з нас може допомогти ближньому у скрутній хвилині, позичивши кошти. Згідно Лк 6,34, так роблять всі, навіть грішники. Натомість тим, хто читає чи чує Євангеліє, Лука пропонує вийти поза кордони звичайних стосунків і не чекати, що повернуть те, що ваше по закону.

Здавалося б, що ці високі заклики мають спільного з реальним життям? Тим важким життям, в якому виживає найсильніший, де потрібно вміти "пробитися" та "домовитися". Це життя не любить слабких та не прощає тим, хто шукає справедливості.

Усі ці виклики хвилювали перших апостолів, дослідників активного розвитку християнства, а також продовжують вимагати відповідей у сучасної людини.

І від обраної нами відповіді залежить те, чого будемо прагнути і що будемо будувати тут на землі.

  

Література:

1.   Louw, J.E. – Nida, E.A., Greek-English Lexicon of the New Testament Based on Semantic Domains, I-II, New York 1989.

2.     Bauer, W. – Danker, F. W. – Arndt, W. – Gingrich, F.W., A Greek-English Lexicon of the New Testament and other early Christian literature, Chicago 2000.

3. John Nolland, Word Biblical Commentary: Luke 1:1-9:20, Word Biblical Commentary vol. 35A, Dallas: Word, Incorporated, 2002

Синод УГКЦ 3.09.2018

«Боже слово і катехизація»

Боже Слово як основа катехитичного служіння

Христос перед своїм Вознесінням на небеса, згідно тексту євангелиста Марка, сказав до своїх учнів: «Ідіть же по всьому світу та проповідуйте Євангелію всякому сотворінню» (Мк 16:15)[1].

Слова Христа звучать більш ніж промовисто. І власне цей заклик Христа й сьогодні рухає Вселенською Церквою і є основою діяльності священиків та вірних локальних церков,  включаючи УГКЦ.

Виклики, котрі стоять перед Церквою:

Необхідно звернути увагу, що в українському суспільстві існує величезна зацікавленість релігіями та Біблією зокрема. Водночас ця зацікавленість поєднується з дуже низьким рівнем знань слухачів. Відкриті Інтернет-ресурси привчили суспільство до поверхневого мислення і не дають глибоких та вичерпних відповідей на запитання. Саме тому катехит чи проповідник зобов’язаний знати набагато більше від слухачів, щоби змогти викласти їм науку Церкви та пояснити нюанси християнського богослов’я.

Сьогодні все українське суспільство потребує «катехизації». Проблема в тому, що люди не вміють слухати, а тим паче зрозуміти сенс того, що їм говорять. Яким чином відновити «культуру слухання» в сучасному світі, де всі розмовляють, переписуються, відправляють тони «смайликів»? Запитання не є простим. Адже у цій атмосфері справжньої зустрічі людини з людиною не відбувається. Це також породжує кризу зустрічі, тобто сучасній людині важко зустріти Господа, а тим більше будувати з Ним довірливі стосунки.

Українське суспільство є динамічне, воно спонтанно реагує на всі ті події, що відбуваються. Зауважмо, що в порівнянні з іншими роками, довіра громадян України до Церкви починає поступово падати. Дані про рівень довіри взято зі сайту КМІС[2], отож:

у 2015 році Церкві довіряє 58,8% населення, а не довіряє лише 18,4%; випереджували Церкву у рейтингу довіри лише волонтери;

у 2016 році рівень довіри до Церкви майже не змінився: 56,7% населення довіряє, 17% не довіряє; Церква була на першому місці у таблиці довіри;

у 2017 році Церкві довіряє лише 52,6% населення, а не довіряє 15,7; перед нами в рейтингу довіри стоять:

·        звичайні люди у населеному пункті;

·        волонтери, що допомагають переселенцям;

·        Збройні сили;

·        волонтери, що допомагають армії;

і лише на  5-ому місці Церква.

Потрібно задуматися над цими результатами і зробити висновки. Можливо нам слід шукати інші підходи та способи, якими промовити до сьогоднішнього суспільства.

В даній доповіді будуть розглянуті наступні пункти: катехизація та Слово Боже, Біблійний апостолят, Богослужіння та Слово Боже, Проповідь та Слово Боже та пропозиції щодо змісту проповіді та катехизації.

Катехизація та Слово Боже

Якщо, спробувати описати успішну катехизацію, то вона мала би характеризуватися наступним чином:

-  починатися з Божого Слова;

-  основне її завдання – пізнання Божого Слова;

- і як результат: підготувати слухачів до зустрічі з Христом - Божим Словом.

  

Здобутки УГКЦ в катехизації:

1.   В УГКЦ Боже Слово справді проголошується. Статистика за 2015 рік, що охопила УГКЦ по всьому світі, а також дані за 2018 рік УГКЦ в Україні показують, що кількість катехитичних шкіл, біблійних гуртків збільшується. Таким чином, що раз більша кількість осіб задіяна в катехитичному вишколі. І це є плюсом.

2.   Катехитичний інститут випускає катехитів, дає відповідну підготовку не лише теоретичну, але й практичну, тобто як проводити катехизації, яким чином застосовувати ігрові матеріали і т.д.

3.   Також Катехитичний інститут розпрацьовує підручники та методички, котрі допомагають у праці катехитам. Хоча якщо говорити про молитовне читання Святого Письма, то відповідних допоміжних матеріалів у нас є дуже мало. Тут важливо пам’ятати, що добрі підручники – це ті, що відповідають часу та викликам суспільства і водночас базуються на Навчанні та Традиції Церкви.

Завдання катехизації:

Катехизація, насправді, має формувати особу таким чином, щоби вона була здатна відповідати на життєві виклики. Звичайно, що виховання вдома та у школі залишається в рази сильнішим і тривалішим. Проте це не означає, що ми повинні скласти руки і перестати голосити Слово Боже.

Виклики катехизації:

1. Ми повинні  чесно визнати, що катехизація ще не стала постійним, ані сталим процесом формування християнина в Україні. В переважній більшості  вона  являє собою підготовку до Першої Сповіді та Урочистого Св. Причастя. І тільки на одиничних парафіях – це діяльність, яка триває довше і охоплює ширше коло учасників.

2. Якість катехизації та її добре проведення, в більшості випадків, заслуга катехита, котрий отримав відповідну освіту або є самоуком. Хоча насправді можливість формувати та навчати катехита в нашій Церкві вже існує давно.

3. Потрібно визнати, що не завжди священик бере активну участь в катехизації. Частина задекларованих катехизацій так і залишаються задекларованими (тобто задокументованими лише на папері) і не перетворюються на реальність.

Біблійний Апостолят

Розпочнемо із позитиву. Статистика 2015 року щодо Біблійних гуртків є дуже промовиста. В певних єпархія існує понад 40 біблійних гуртків, в іншій 105. Більше того, маємо єпархії в котрих налічується 113 біблійних гуртків. Але чи справді всі ці задекларовані Біблійні гуртки працюють, чи все ж залишаються на папері як «мертві душі»? І коли йдеться про «Біблійні гуртки» в статистиці, про що йдеться у наших звітах? Чи це є біблійні зустрічі, молитовне читання Св. Письма, чи все ж таки біблійні лекції з програмою та певною тяглістю. Тобто, наші звіти відповідають дійсності чи це спосіб гарно звітувати?

Перший блок запитань до кожного з тут присутніх Владик: чи є у Вашій Архиєпархії, єпархії чи екзархаті особа відповідальна за Біблійні читання? Чи Ви знаєте, як вони працюють і яким чином розвивається Біблійний апостолят на ввіреній Вам території?

Наступний блок запитань: чи Владика або представник від Управління зустрічається хоч б раз у рік  зі спільнотами молитовного читання Святого Письма? Чи Ви знаєте цих людей? Чи розмовляли Ви з цією молоддю?

Пропозиція щодо Біблійного апостоляту

Продовжуючи тему проголошення Слова Божого, ми свідомі, що важливим залишається його розуміння. Саме тому Коментарі на книги Біблії є більш ніж необхідні для українського суспільства. Існує величезна потреба не лише у перекладах коментарів з інших мов, що робиться і досить успішно. Ми маємо чудові приклади: «Міжнародний Біблійний коментар» видавництва Свічадо, а таеож Коментарі на Синоптичні Євангелія, видані Патріаршою Катихитичною комісією. Проте, важливо наголосити на необхідності написання власних, українських біблійних коментарів. Адже наш сьогоднішній контекст є особливий, а саме - війна на Сході, окупований півострів, намагання реформувати країну і т.д. На ці проблеми потрібно давати відповіді на основі Слова Божого. Якщо ми не будемо інтерпретувати, тобто пояснювати нашу реальність через Слово Боже, то за нас це зроблять інші.

 Хотів би наголосити, проводиться повільна, але злагоджена робота над біблійними коментарями. Біблісти з різних єпархій вже декілька років поспіль намагаються створити серію коментарів науково-популярного стилю на книги Старого та Нового Завіту. І почалося це з благословення вл. Йосафата Мощича та праці під егідою Комісії у справах Євангелізації. Вже видані коментарі на книги: пророка Амоса, Осії, книгу Проповідника (Еклезіаста) та послання Якова. На даний момент готуються коментарі на книгу Йони та Рут, в котрих автори намагаються дати відповіді на актуальні для нас запитання: прощення ворогу та суспільна пам’ять – це на основі пророка Йони, а також питання біженців та переселених осіб – на основі книги Рут.

Проте, постійне написання проекту на 2-3 книги не сприяє чіткій та злагодженій праці над Біблійними текстами. Ми маємо чесно сказати, чи ми потребуємо коментарів і готові щось для цього зробити, чи будемо і надалі нарікати на їх відсутність, склавши руки. Також окрім написання та друку, потрібна допомога у поширенні вже готових тестів. І ці коментарі залишаються невеликим, але першим внеском біблістів у розвиток українського богослов’я.

Насправді, запит на українське богослов’я залишається величезний. І ми поки-що не заповнили його чимось якісним і добрим. Звичайно, що богослови роблять вже певні кроки, але їх занадто мало і вони ще не відчутні в Україні загалом та в УГКЦ зокрема.

Недопрацювання в Біблійному апостоляті:

1. До сьогодні Біблійний апостолят не став чимось важливим та актуальним в УГКЦ. Ті активні парафії та спільноти, що практикували Молитовне читання Св. Письма (Lectio Divina), ті й продовжують. Проте надзвичайного буму та зацікавлення Святим Письмом ми не спостерігаємо.

З власного досвіду: якщо з Новим Завітом ми ще знайомі завдяки читанням Апостола та Євангелії в часі Літургії, то зі знанням Старого Заповіту повна катастрофа. На парафіяльному рівні – це майже закрите знання, можемо сказати «містичне». Також серед духовенства та монашества не спостерігається надмірного захоплення старозавітними текстами. Часом, навпаки маємо дуже прохолодне, так би мовити, «маркіонітське ставлення» до Старого Завіту.

2. Необхідно визнати, що знання та розуміння Біблії серед наших вірних є дуже низьке, або взагалі відсутнє. Така ситуація спричиняє те, що кожен проповідник може легко переконати та роззброїти наших вірних, коли розпочне вести дискусію на основі Старого Завіту або навіть послань апостола Павла.

Дати відповідь можливо на декількох рівнях: ввести в катехизацію та проповідь обов’язкове читання та пояснення Слова Божого, а також вартує зосередити увагу на Богослужінні.

Богослужіння та Слово Боже

1. Як покращити ситуацію з читанням та розумінням Слова Божого? Маю пропозицію для дискусії та обговорення, а саме: переглянути систему Старозавітних читань на Вечірні. Тобто розширити читання на Вечірні до інших текстів, а не лише книг Мудрості (3,1-9; 4,7-15; 5,15–6,3), Приповідок, чи уривків з пророків. Можливо, навіть на рівні семінарій запровадити читання Старого Завіту на повсякденній Вечірні. Щоб з часом, семінаристи-випускники змогли це впроваджувати на парафіях. Отже, якщо говорити про програму мінімум, пропонував би розширити панораму старозавітних текстів на Вечірні.

 2. І як програма максимум, але також до дискусії: варто би подумати про поступове і виважене введення в Літургію читань Старого Завіту? Літургісти погодяться, що це древня практика первісної Церкви – читання Старозавітніх текстів на Літургії. Яким чином втілити цей задум? Можемо взяти приклад з Римо-католицького поділу на 3 роки або створити свій власний – це до дискусії. І на мою думку, Синод УГКЦ має повне право започаткувати цю дискусію щодо читання Старого Завіту у Богослужіннях та запросити до цієї дискусії літургістів, біблістів та інших науковців, котрим є небайдужий розвиток власної традиції.

3. Наступна пропозиція стосується читань Євангелій на Літургії та поділу на зачала. В багатьох моментах, якщо не прочитати декілька попередніх віршів з уривка, то не є зрозуміло про що говорить Євангеліє. І хоча ми звикли до системи зачал, але думаю, що з часом поділ уривків для читання Євангелія також потрібно переглянути. Це вже зробила Католицька Церква і лише виграла від цього. Думаю, що нам потрібно взяти від неї приклад.

Проповідь та Слово Боже

1. Одна причина незнання Святого Письма - надто малий відсоток Св. Письма в проповідях. Адже проповіді мають скоріше морально-етично-патріотичний характер, з елементами етнографії та народних традицій[3]. Про якісь глибші ідеї та постійну працю зі Св. Письмом, на жаль, не йдеться. Дуже мало на проповідях аналізуємо текст Св. Письма і тим паче не прив’язуємо його до сучасних викликів, тобто не актуалізуємо біблійний текст.  

Щодо рівня проповідей, то про це потрібно говорити і в часі навчання в семінаріях, і на формаційних курсах священиків та монашества. Адже проповідь – це єдиний момент, коли ми звертаємось до вірних поза Богослужінням. Особливо, якщо на парафії не працює катехизація.

Згідно слів Блаж. Любомира добра проповідь готується один тиждень. Тобто від понеділка до неділі священик мав би роздумувати над Словом Божим. І обов’язково проповідь мала би включати практичний вимір, тобто як застосувати Слово Боже до власного життя.

2. Наступне запитання, скільки ви чули проповідей на основі Читання Апостола? Мабуть, що не багато. Переконаний, що всі ви знаєте про видання Коментарів до недільного Апостола, котре здійснила Патріарша Катехитична комісія. Це добре інтерпретовані тексти, котрі можуть стати основою дуже якісної проповіді. Адже тексти Апостола глибокі, хоча і  непрості за змістом. У читаннях Апостола можемо зустріти дуже багато важливих запитань та відповідей. З власного досвіду: якщо говорити проповіді на Апостол, то починаєш зрозуміти, як ті хто уклали читання Євангелій та Апостола вміли їх поєднати, щоб підсумувати конкретні богословські тематики. Хоча, звичайно, маємо читання, коли Євангелія та Апостол не завжди в’яжуться і котрі краще було би переосмислити і з часом поміняти.

3. Щодо способу читання Апостола: то насправді те як у храмах дяки чи співці його співають – це трагедія. Ані тексту, ані змісту не можливо зрозуміти, а тим паче щось почерпнути. Можливо краще його добре прочитати, аніж співати так, щоб ніхто нічого не зрозумів?

4. Озвучення у наших храмах здається питанням другорядним, але коли вірні не чують і не розуміють про що молиться Церква, тоді ми самі їх підштовхуємо до паралітургійних практик в часі Богослужінь, наприклад відчитування вервиці, дев’ятниці. Сьогодні можливо забезпечити добре озвучення Храму. Від цього виграють усі: і священики, і вірні.

5. Термін «проповідь» ми сприймаємо як щось проголошене в храмі чи у певному місці, де відбувається Богослужіння. Натомість, сучасний світ занурений у соціальні мережі, користується Youtube та іншими сервісами, де обмінюється аудіо- та відео- інформацією. І є гарні ініціативи наших богословів щодо біблійних лекцій та інших матеріалів в Інтернеті. Проте власне цей сегмент ми поки-що не використовуємо на повну. Всі ми свідомі, що віртуальний простір не терпить пустоти. Оскільки, в нас є достатньо фахівців, що вивчали мас-медіа в Україні чи закордоном, тому потрібно звернути увагу на цей сектор, в котрому ми наразі відстаємо і наповнити його якісним матеріалом. Це можуть бути біблійні та богословські лекції, а також радіо- та теле-ефіри.

Пропозиції щодо змісту проповіді та катехизації:

1. Катехизація і проповідь мали би акцентувати на чіткому окресленні християнської віри та традиції, адже сьогодні ми живемо в часі повного розмивання границь: особи, нації, статевості, релігійності. І якщо особа не буде розуміти різниці між різними традиціями та церквами, то відповідно так і буде ставитися до власного християнства загалом. Особливо це важливо зараз, коли в Україні відбувається утворення Єдиної Помісної Церкви. Нам не потрібно цього боятися, але ми зобов’язані навчити своїх вірних історії, традиції та основ Католицької віри.

2. Катехизація та проповідь мають не лише поєднувати знання Св. Письма та Катехизм УГКЦ, але також переходити у практичний вимір. Тобто пояснювати як особа має жити далі з цими знаннями. Яким чином має їх застосовувати? Чим більше практичних моделей буде в нашій катехизації, тим більше шансів, що це теоретичне знання не «вивітріє» наступного ж дня.

3.  Одним із важливих завдань катехизації і проповіді є навчити людей молитись та передати віру. Промовляючи щоденні  молитви, людина має їх не просто озвучувати, а добре розуміти їх значення. Якщо ми не передаємо слухачам молитовне знання Церкви та Її досвід молитви, то не можемо очікувати, що особа зацікавиться церковним Богослужінням. Чому багато молоді сьогодні цікавиться медитицією та йогою, а не Богослужінням добового кола або Ісусовою молитвою? На мою думку, причина відсутності зацікавлення до християнських практик не в тому, що традиційні молитви програють у змісті чи наповненні. А швидше в тому, що ми не змогли пояснити людям значення молитов та присутнє в них глибоке богослов’я, а також не навчили вірних «користатися» цим скарбом віри та духовності, тобто медитувати та роздумувати.

4. Щоб священик зміг підготувати проповідь біблійного характеру, його мають навчити Св. Письма в семінарії. Тому вивчення Біблії в семінаріях має носити не лише академічний характер, але й бути настільною книгою семінариста та священика для розважання та роздумів.  Зауважмо, що один чи два викладачі не зможуть забезпечити якісного викладання біблійних дисциплін в семінарії. Також запитання-пропозиція: скільки підручників чи посібників видали наші навчальні заклади? Адже це є широко відома практика на Заході, коли на основі викладів пишуться власні книги. Тобто викладач може перетворити свій скрипт у книгу і таким чином дати студентам додаткову можливість поглибити власні знання. Також це допоможе розширити і сформувати власну бібліотеку Біблійної літератури.

4. І останнє, чи ми, священики та катехити, живемо згідно тієї керигми, що її навчаємо? Чи намагаємось бути для інших прикладом близької присутності Царства Божого? Якщо ні, тоді скільки б катехизацій та проповідей ми не проводили, наші слова залишаться лише «міддю дзвенячою та кимвалом звучним» як говорить апостол Павло (1Кор 13:1).

Висновок: Катехизація має бути у кожній парафіяльній спільноті. Вона має охоплювати усіх парафіян, від дітей до дорослих. Катехитичне служіння дорослих має проводитись відповідно до їхньої професії та зацікавлень. Тим паче, що катехитична праця з вчителями, лікарями і взагалі інтелігенцією в нас не є розвинута.

Погляд в майбутнє:

Чи ми свідомі того, що діти та підлітки, котрих ми не залучили до катехизації сьогодні, тобто не навчили Слова Божого, через 10-15 років стануть основою суспільства, котре не буде потребувати Церкви та її проповіді. А через 20-25 років ці особи будуть керувати процесами в Українській державі. І тоді їхнє ставлення до Церкви буде критичне і навіть негативне. Проте відповідальність за це буде повністю на кожному з нас. Адже це ми не навчили цілі покоління, коли вони були дітьми, і ми не матимемо право вимагати щось від них, коли вони  стали дорослими?

До сучасної людини потрібно говорити її мовою, передаючи їй повноту науки Христової Церкви.

У світлі цих думок, пропоную дати відповідь на наступні запитання:

- Чи ми шукаємо нові шляхи проповідування Слова Божого?

- Чи ми намагаємося  з’ясувати, що турбує мирян, що їх цікавить?

- Чи відомі нам виклики, з котрими зустрічаються миряни, особливо ті, хто є практикуючими християнами?

- Як ми проповідуємо Христові істини, відвічні та незмінні? Чи зрозумілою для суспільства мовою?

- Чи відомо нам  як то бути практикуючим християнином у сучасному світі? З огляду на корупцію в освіті та в державних органах влади, зважаючи на незадовільний екологічний стан у державі, жахливу ситуацію у медичній сфері та ін.. – насправді це є непросто. Чи наша проповідь говорить про  ці проблеми? Чи все ж говоримо про абстрактні речі, котрі нікому окрім нас не є цікаві?

Як підсумок, лише виконуючи наказ Христа: «проповідуйте Євангелію», – ми стаємо його справжніми послідовниками.

---

[1] καὶ εἶπεν αὐτοῖς· πορευθέντες εἰς τὸν κόσμον ἅπαντα κηρύξατε τὸ εὐαγγέλιον πάσῃ τῇ κτίσει. (16:15 BGT)

[2] https://www.kiis.com.ua/

[3] Вислів одного з богословів УГКЦ.