Літургійний вимір вагітності

Розглянемо крізь призму Літургії, а точніше через таїнство Євхаристії (Тіла і Крові Христа), вагітність (стан «жінки при надії»). Що ж між ними спільного? На перший погляд – нічого. Адже одна реальність – це хліб та вино, які в часі Літургії стають Тілом та Кров’ю Христа. І зовсім інша – таємниця людського життя в лоні матері. Якщо вагітність ми навчилися спостерігати та аналізувати за допомогою сучасних технологій, то Таїнству Євхаристії належить почитання та гідне прийняття.

  На мою думку, тут існують спільні «точки», які вартує розглянути:

1. Приготування.

Таїнство Євхаристії потребує попереднього приготування. Адже перш ніж стати Хлібом і Вином пшениця та виноград проходять довгий період росту, дозрівання та приготування. І аж у лоні Літургії відбувається непояснювана таємниця, бо хліб та вино перетворюються у Тіло та Кров Ісуса Христа. І, власне, Таїнство Євхаристії єднає нас з Христом, робить учасниками спільної трапези і водночас дітьми Божими. Також і християнин, зростаючи в цьому Таїнстві, стає здатним дарувати іншим життя. Адже лише отримавши дар Життя ми здатні його множити та передавати іншим.

Любов і пристрасть чоловіка й жінки перетворюють їх в одне ціле. Вони залишаються окремими та автономними індивідами, але в той же час здатні дати життя новій особі. І ця крихітка від моменту зачаття має тіло, душу та дух. В наступні дев’ять місяців плід любові буде схований в жінці, він буде рости та формуватися. Коли тіло сформується, тоді дитина буде здатна відірватися від матері, а отже – народитися. Вона ввійде в світ радості й болю, надії та розчарування. Бо лише вийшовши з захисної материнської оболонки, дитина отримає можливість прийняти Таїнство Євхаристії і, звісно, наблизитися до Бога та пізнавати Його любов.

2. Свобідна воля.

Господь поважає свобідну волю людини. Навіть Євхаристія стала можливою завдяки добровільному Воплоченню Христа в утробу Марії. Вона сказала «Так» і виносила Сина Божого, як сина власного. Мабуть, в часі Благовіщення все земне й небесне завмерло в очікуванні відповіді. Адже ця відповідь стала точкою відліку Воплочення Сина Божого та заклала початок відновленню стосунків між Богом і людиною.

Зачаття дитини потребує згоди обох батьків, інакше - це насилля. Навіть Всемогутній Бог потребував почути «Так» від дівчини Марії. Тому в подружжі важлива свобідна воля, підсилена постійною працею над собою. А виховання дитини передбачає пізнання та розуміння меж власної свободи, а також відповідальності, що супроводжує кожен життєвий вибір.

3. Відповідальність.

Людина є відповідальною за отримані дари. І першим є дар життя, який вона не просила, але отримала. Цей перший дар дозволяє відмовлятись або приймати всі інші. У Євхаристії людина через Тіло та Кров Христа стає частиною спільноти, яка бере участь у Літургії тут і зараз, а також долучається до Церкви, що молиться в цілому світі. І в цей момент людина стає відповідальною і за цілу спільноту до якої належить. Її розвиток та зростання позитивно впливають на спільноту загалом, а її рани та втрати стають спільним горем для всієї Церкви.  

Стан «жінки при надії» позначений відповідальністю на фізичному рівні, коли мама, жертвуючи власним здоров’ям, каже «так» ще ненародженому малятку. Відповідальне батьківство – це не лише постійне піклування та жертовність словом та прикладом. Це, звичайно, й подвиг відпустити дитину від себе, дозволити їй стати самостійною. Це й передавання батьками дитині розуміння відповідальності за себе, за рідних та за світ, що є одним з найкращих дарів, який вони їй залишають. Проте таке ставлення до відповідальності для батьків буде водночас і їх жертвою.

4. Жертва

Жінка «при надії» є учасницею таїнства. Через її випробування у світ приходить інша особа. Тому вона розуміє, що таке дарувати життя та жертвувати собою. Адже «виношування дитини» передбачає втрату власного Я, а конкретніше – тіла, яке на дев’ять місяців буде віддане для іншого. В цей період увесь організм націлений на формування та розвиток дитини. Більше того, народження дитини змінює жінку. І йдеться не лише про фізичний вимір, але й про психологічний та духовний. Мама відчуває чи точніше відчитує власну дитину. З одного подиху вона здатна побачити поганий настрій чи симптоми застуди. Найважливіше, що змінюється її світосприйняття, бо дитина стає центром її життя. Тому час вагітності стає періодом справжньої жертовності.

Для християн Ісус є найкращим прикладом, бо пройшов шлях від Воплочення аж до Хресної смерті, обмеживши себе параметрами людського тіла та взявши всі його негаразди. Християнство закликає кожного, незалежно від стану та професії, до материнства/батьківства у фізичний, чи в «духовний» спосіб. І якщо особа не здатна жертвувати себе для інших, вона не зможе зрозуміти про що насправді говорив Христос і чому Він Воплотився. «Сімейний» стан – це стан божественний. І недарма, описуючи Пресв. Трійцю, ми використовуємо родинні терміни: отцівство, синівство. Більше того, монаша традиція випрацювала терміни духовного батьківства та синівства.

У житті Церкви важливим є батьківство та материнство. Її завдання не лише вибудувати ієрархію та сформувати структури. А також, беручи за приклад Христа, запрошувати людину до Небесної сім’ї, до творення родинних стосунків. Якщо в тілі Церкви пульсуватиме Тіло та Кров Христа, що дарують людині життя та радість, тоді Вона стає справжньою Матір’ю, що супроводжує своїх дітей до пізнання істинної Любові.

5. Любов.

Основою таємниці вагітності та Таїнства Євхаристії є любов. Таїнство Євхаристії виявляє нам любов Творця до людини, а вагітність – двох осіб у подружжі. Євхаристійне Таїнство Любові єднає людину з Господом. Очікування ж дитини, що є плодом любові, зближує подружжя, робить його сильним та витривалим, але водночас – випробовує. Народжене малятко виплекане батьками в любові прийде до розуміння Євхаристії та буде здатне передавати Любов іншим.

Отже, хто бажає зрозуміти глибину літургійного служіння, той має стати батьком/мамою не лише у фізичному, а й духовному значенні цих термінів.

Чому Христос охрестився?

Термін (βαπτίζω)

Перш ніж перейти до аналізу текстів, що описують Хрещення Ісуса Христа необхідно звернути увагу на грецький термін баптідзо. Цим терміном позначають занурення у воду; у Новому Завіті термін використовується у релігійному та символічному значенні[1]. Водночас термін позначав і очищення з гріхів, наприклад, коли йдеться про хрещення, котре виконував Іван Хреститель. Також, коли говоримо про хрещення важливо пам’ятати типологічну інтерпретацію події переходу через Червоне море (1Кор 10,2), «всі наші батьки були під хмарою, що всі перейшли через море, що всі хрестились у Мойсея, у хмарі та в морі». Окрім цього Христос «хрещенням» називає мучеництво (Мр 10,38).

Кожен євангельський текст описуючи хрещення Христове ставить власні наголоси. Для окремого євангелиста цей жест буде підкреслювати певну особливість. Три синоптичні євангелія: Матвій, Марко та Лука описують Хрещення у тій самій послідовності: з’являється Іван Хреститель, котрий проповідує, навчає народ та їх хрестить; до Івана приходить Ісус, котрого він хрестить; під час хрещення з’являється Святий Дух у вигляді голуба. І після Хрещеня Ісус Христос йде у пустиню, де буде постити і на завершення буде спокушуваний дияволом.

І єдиний Євангелист Йоан описує зустріч Івана Хрестителя та Ісуса «по той бік Йордану, де Йоан хрестив», проте не говорить нічого про факт Хрещення Ісуса Христа. Також про Святого Духа згадує як про видіння і знак того, що перед ним Син Божий.

Факт Хрещення Христа від Івана Хрестителя для первісної Церкви був «каменем спотикання», адже якщо Христос був без гріха, тоді навіщо йому хреститися? І якщо Він охрестився, тоді яка була причина? Деякі біблісти-дослідники[2] твердять, що присутність такого уривку, що ставить багато запитань і заставляє сумніватися є аргументом, що це справді відбулося і що Христос справді охрестився у Йордані.

Лк 3,21-22

У випадку Луки, розповідь про Хрещення Христа є включена у опис діяльності Івана Хрестителя (Лк 3,1-22). Опис Хрещення Ісуса у євангелиста Луки є досить короткий – два вірші, на відміну від Марка, в котрого ця подія є позначена особливою урочистістю (Мр 1,9-13). Розповідь про Хрещення у євангелиста Луки має апокаліптичний характер, тобто вказує на сповнення обіцянок та на прихід обіцяного Месії, котрий проголосить Царство Боже. Натомість, євангелист Марко описує видіння (1,10). Для євангелиста Луки присутність Святого Духа є основним показником близькості останніх часів. Розпочинається все з Благовіщення (1,35), коли ангел проголошує, що «Дух Святий зійде на тебе». І тепер Дух Святий сходить на Христа, котрий розпочинає свою місію серед народу.

Окрім цього, Лука робить наголос на молитві Христа (3,21) і на голосі, що лунає з неба, котрий підтверджує синівство Христа. У даному випадку Лука бере за основу Псалом 2,7 та Ісая 42,1. Псалом 2 говорить нам про інтронізацію нового царя та описує богослов’я «царства». Таким чином Лука описуючи Христа вказує, що Він є Син Божий. Таким чином Хрещення Христа є не позначене покаянням та змиванням гріхів, котрих Він як Син Божий не має. Натомість перед нами інтронізація Месії, котрий приходить царювати, а водночас отримує пророче покликання. Цей голос, що лунає до Христа промовляв у різний спосіб до пророків Старого Завіту і відсилав їх промовляти до народів.

Звертання до Христа, «мій Син любий» вказує на те, що Він є улюблений, люблений. І ця любов Отця Небесного до свого Сина не є егоїстичною чи закритою виключно до особи Сина, що прийшов на Йордан. Навпаки, вона направлена на те, щоби у ці стосунки Отця та Сина включити всю спільноту, всю Церкву. І про це Христос говорить чітко у Лк 10,21-22, тобто кожен християнин покликаний до синівства і до того, щоби бути названий – улюблений та неповторний.

Окрім цього подія Хрещення є своєрідною точкою відліку. Так як Хрещення розпочинає етап проповіді Христа, так само подія Преображення Христа вводить у страждання та смерть. Ісус наблизившись до Єрусалиму говорить знову про Хрещення, але цього разу вже йтиметься про його смерть (12,50).

Хрещення Христа в Йордані означає завершення попереднього етапу життя – скритого та початок нового – відкритого та позначеного проповіддю Царства Божого. Водночас Хрещення вказує на початок шляху, завершення котрого буде Хрещення у Розпятті за людський рід. Тому з Хрещенням розпочинається місія Христа, котра зображає Бога, що виходить з пропозицією, а людина її має можливість прийняти. У випадку Благовіщення цей момент свободи вибору є чітко присутній у відповіді Марії. І Господь входить в історію людства постійно, проте конкретна особа має бути готова відповісти позитивно на Його заклик[3].

Таким чином, Хрещення Христа в Йордані для християнина є запрошенням до діалогу з Богом-Отцем, котрий називає кожного: Ти є Син мій улюблений, а водночас і до подорожі з Сином Божим, котра має свою кульмінацію на Хресті, а вирішення у Воскресінні. І для особи згадати про власне хрещення і обновитися через покаяння стає нагодою чути вічний Божий голос, котрий постійно промовляє.

---

[1] «βαπτίζω», Friberg, B. – Friberg, T. – Miller, N.F., Analytical Lexicon of the Greek New Testament, Grand Rapids 2000.

[2] J.P. Meier, Un ebreo marginale. Ripensare il Gesù storico, Vol 2, Queriniana, 2002, 124-126.

[3] Fr. Bovon, Vangelo di Luca, Commentario Paideia, Vol 1, Brescia 2005, 213-219.