9 Неділя (Мт 14,22-34)

Матей 14,22-34

    Контекст

У попередньому уривку Мт 14,13-21 Христос з учнями нагодували п’ять тисяч народу в пустинному місці. І цих людей Христос зцілює та  ними опікується

У цьому уривку (Мт 14,22-34)  розглянемо епізод на Генезаретському озері, а саме: ходіння по воді Христа та апостола Петра.

   Термінологія

Мт 14,22

Христос силою заштовхує учнів у човен (ἠνάγκασεν – силує, заставляє, наполегливо закликає, спонукає). І потім Вчитель відпускає народ додому.

Мт 14,23

Відправивши народ, Христос (ἀνέβη) піднімається на гору і там молиться. В цьому вірші бачимо зав’язку сюжету.

Євангелист Матей наголошує: Христос молиться.  Настає вечір і Він залишається сам (μόνος ἦν ἐκεῖ). Парадокс ситуації, що Христос залишається один після того, як поруч були учні, переповненні гордості за свого Вчителя, і п’ять тисяч народу, котрий він нагодував.

Мт 14,24

У цьому рядку автор переносить нас у човен з учнями. І на озері хвилі не просто кидають човен. У тексті використано термін (βασανιζόμενον ὑπὸ τῶν κυμάτων), який дослівно перекладаємо: човен був катований хвилями (використано пасивний дієприкметник), тобто хвилі його терзали, мучили. І вітер був (ἐναντίος) супротивний, тобто дув проти руху човна. В такий спосіб Матей описує жахливу бурю на морі.

Мт 14,25

Четверта сторожа тривала з 3 до 6 години ранку.

Нарешті з’являється Христос, котрий прийшов, ступаючи (περιπατῶν), тобто пішки крокуючи по морю.

Мт 14,26

Реакція учнів на появу Христа є більш ніж дивна. Вони не просто жахнулися, а (ἐταράχθησαν) – трусилися; тобто вони були більш ніж налякані.

Учні називають Христа привидом (φάντασμά - видіння, мара) і вони зі страху (φόβου)  починають кричати (ἔκραξαν – це крик без слів, який видає  дуже сильно налякана, хвора чи опанована бісами людина).

Мт 14,27

Христос намагається заспокоїти учнів, проте для цього використовує імператив (θαρσεῖτε - будьте твердими або рішучим перед лицем небезпеки чи несприятливих обставин, будьте сміливими). Христос протиставить страху учнів свою присутність (ἐγώ εἰμι – Я Є). Цей вираз вказує радше на божественну сутність Христа, аніж на фізичну присутність з учнями. Цей вираз часто використовує Євангелист Йоан.

 Наступний імператив, котрий став крилатою фразою – (μὴ φοβεῖσθε) – не бійтеся! Це ще одна спроба Христа заспокоїти учнів.

Мт 14,28

Петро перший хто приходить до тями і пропонує своєрідне «парі» тому, хто йде по морю. Він каже, щоб Христос наказав йому (κέλευσόν – імператив, що вказує дати наказ, спонукати) йти по воді. І називає Його Господом (κύριος).

Мт 14,29

 Христос наказує коротко і владно: (ἐλθέ - імператив) йди. Тут звертаємось до дослівного перекладу: Петро сходить з човна до низу (καταβὰς) і йде по воді в напрямку до Ісуса. Зауважмо, що Христос, коли піднімається на гору молитися рухається вгору (14,23). .

Мт 14,30

Петро розпочав ходьбу, але, побачивши (βλέπων - дієприкметник) сильний вітер, налякався. Зауважмо, що Христос наказує учням не боятися (Мт 14,27). На початку розділу згадано ще одну особу, яка боїться. Це – Ірод, котрий боїться народу (Мт 14,5). І в цей же момент страху Петро починає потопати (καταποντίζεσθαι – пасивний стан) і,  кричучи, промовляє: Господи спаси мене (σῶσόν με – імператив).

  

 Мт 14,31

Христос стоїть достатньо близько, щоб притьмом (εὐθέως – негайно, швидко) схопити Петра власною рукою (χεῖρα), –  текст це підкреслює. Вчитель не використовує надприродну силу, але простим жестом руки рятує учня.

Христос називає Петра маловіром (ὀλιγόπιστε) – один з часто вживаних окреслень щодо учнів (Мт 6, 30; 8,26; 14,31; Лк 12,28) –  і  запитує про причину його сумніву.

Мт 14,32

Як тільки Христос з Петром входять, а дослівно піднімаються догори (ἀναβάντων), у човен, вітер стихає і настає тиша.

Мт 14,33

Всі хто були в човні не просто шанують  Христа, але кланяються Йому, як Богу (προσεκύνησαν - в Новому Завіті означає поклоніння або шанування Бога, що виражається опусканням  обличчя  донизу перед тим, кого вшановують). І до поклоніння додається також визнання: Ти справді Син Божий.

Мт 14,33

І одразу припливають до Генезаретської землі.

Інтерпретація

Запитання:

Чому Христос залишає учнів, немовби віддаляється від них?

Чому всі ці події відбуваються вночі?

Спроба Петрова йти по воді – це сміливість чи безумство?

Що спонукало Петра  сумніватися?

Актуалізація

   Одна з важливих тем у Матея - молитва.

І як би це нас не дивувало, але навіть Христос молиться. Він також потребує після важкого дня зібратися з думками, побути в роздумах, поговорити з Богом.

Після розмноження хлібів та навчання народу  Христос продовжує навчати своїх учнів. Різниця лиш у способі навчання: для учнів навчання, чи пак виховання,  проходить в екстремальних умовах. Христос їх випробовує, наче "морських котиків".

    Наступна тема присутня в уривку - небезпека та вміння учнів її розрізняти. Небезпека від бурхливого моря, небезпека страху, який не дозволив їм впізнати Христа.Учні перепливають вночі бурхливе  море, вони боряться зі шквалом, вітром. Життя  – в небезпеці. Але випробування посилюються: до них, крокуючи по морю,  наближається привид. До природних стихій додається надприродна.Якщо з природним чинником учні,  будучи рибалками, знали  як боротися, то до зустрічі з привидами їх ніхто не готував. Питання до кожного з нас:  що має статися, щоб людина почала сприймати Бога, як привид, як кошмар?

    Що сталося з учнями, що вони не впізнали власного Вчителя?

Єдина особа, котра не розгубилась у цій ситуації  – Петро. Він починає  розмову з привидом і називає його Господом. Як зберегти ясність розуму у найважчих ситуаціях? Як так сталося, що Петро єдиний не втратив цієї характеристики тверезого розуму серед масового психозу учнів? І навіть більше, Петро хоче наслідувати Христа. Проте це досить дивна спроба перестрибнути від «рядового в генерали». Христос підтримує ініціативу учня і запрошує прогулятися бурхливим морем. Петро погоджується. Але, наблизившись до Христа,  учень зауважує і все інше:  неспокійне море, величезні хвилі. Тобто поряд з божественним Вчителем  звертає увагу на логіку природи, котру насправді він намагається «зламати». І апостол починає  тонути. 

   Запитань до Петра може бути декілька:

Чому покинув човен? І чому вирішив кинути виклик бурі та спробувати ходіння по воді? А коли вже пустився в дорогу по водах,  то чому засумнівався?

Незважаючи на це,  Петро єдиний учень, що наважився на крок «віри» по неспокійному  морі. І він  своїм прикладом навчає кожного ходити по воді, не втрачати з поля зору Христа, а найголовніше - у найважчі моменти  не боятися просити: Господи, спасай (в імперативі) мене!

    У човен Петро сходить вже з гребеня хвилі. Мабуть, трішки наляканий, трішки засоромлений, але живий та щасливий.

Нарешті в дію включаються інші учні, котрі падають долілиць і визнають, що перед ними Син Божий.

Цікаво, а чи хтось з учнів пошкодував, що Петро не потонув?

І на завершення Христос з учнями прибуває до Генезаретської землі, але це вже інша розповідь.

8 Неділя (Мт 14,14-22)

Матей 14,14-22

    Контекст

    Попередній уривок (Мт 14,1-12) розповідає про смерть Йоана Христителя. Тому було б логічно наступний уривок розпочати з 13 стиха і закінчити 21-им або 23-ім.

   Термінологія

   

Мт 14,13

          Христос відпливає у пустинне місце (ἔρημον τόπον), народ йде слідом за Ним (οἱ ὄχλοι ἠκολούθησαν). Особливість виразу "йти за ним", котрий використовують синоптичні Євангелія, в тому, щоби вказати на апостолів, що залишають рибальські сіті і йдуть за Христом (Мт 4,20.22; Мр 1,18; Лк 5,11).

Мт 14,14

    Ставлення Христа до народу, що прийшов слідом, пояснюють два дієслова: 

  1. змилосердився (ἐσπλαγχνίσθη), дієслово у пасивному стані, означало надзвичайну симпатію, співчуття і навіть любов до осіб, що прийшли;

    2.  оздоровив, вигоїв (ἐθεράπευσεν), дієслово в активному стані.

Мт 14,15

         Нарешті з'являються апостоли, котрі знають як все правильно зробити. Вони рекомендують Вчителю відправити людей у села, щоб купити їжі (βρώματα). Апостоли аргументують це рішення двома обставинами: місця та часу - місце пустинне (це згадує Мт 14,13), а час минув уже (ἡ ὥρα ἤδη παρῆλθεν).

Мт 14,16

            Спосіб Христа розв'язати непросту ситуацію кардинально відрізняється від рекомендацій учнів. Він впевнений, що непотрібно нікуди йти. Більше того, Христос наказує учням: дайте (δότε - це імператив) людям їсти.

Мт 14,17

         Цікаво, що в тексті не згадується про кількість осіб, що прийшли за Христом у пустелю. П'ять хлібів та дві риби могли нагодувати лише 12 апостолів і Христа. Складається враження, що Христос іронізує над учнями, коли наказує їм нагодувати народ, а учні у відповідь жартома приносять кошик з їжею. Так би мовити жарт за жарт.

Мт 14,18-19

            Христу приносять п'ять хлібів та дві риби.

Він наказує народу сісти напівлежачи на траву (ὄχλους ἀνακλιθῆναι - грецьке дієслово означає розміститися напівлежачи), згідно звичаю споживання їжі на Сході. Дивно, що у цьому пустинному місці було достатньо трави, щоб посадити велику кількість людей.

Далі Христос:

- взявши (λαβὼν - дієприкметник) п'ять хлібів та дві риби,

- подивившись у небо (ἀναβλέψας εἰς τὸν οὐρανὸν - дієприкметник),

- поблагословив (εὐλόγησεν), вважається, що молитва над хлібом звучала так: "Благословенний ти, Господи, царю світу, який даєш хлібові вийти із землі". Цей текст використовують до сьогодні. Основний наголос ставиться в молитві на благословенні Творця, котрий дає хліб.

- розламавши, дав (κλάσας ἔδωκεν - дієприкметник та дієслово); Христос дає учням, а ті – народові.

Мт 14,20

            Всі їли і були насичені (ἐχορτάσθησαν - пасивний стан) та ще й назбирали

надломлених куснів (κλασμάτων) аж дванадцять повних кошів.

Мт 14,21

        І тільки тепер текст нам відкриває, що тих хто їли було п'ять тисяч, окрім жінок та дітей.

Коли їв Христос та учні текст нас не повідомляє.

Мт 14,22

           І після всіх трудів і старань Христос заставляє учнів (ἠνάγκασεν), можна сказати змушує їх відплисти, щоб самому відпустити народ. Як для того, хто нагодував кошиком припасів тисячний натовп, поведінка більш аніж дивна. Адже Він міг стати улюбленцем натовпу, натомість всіма силами протистоїть їхньому бажанню «коронувати нового царя».

Інтерпретація

Запитання:

            Чому Христос втікає, коли дізнається про смерть Івана Хрестителя (Мт 14,3-11)? Невже боїться?

             Що має означати помноження хлібів? До речі про помноження риби чи молитву над нею не згадується.

       Яка причина чудесного помноження? 

             Деякі дослідники бачать у помноженні хлібів метафору Євхаристії. Звичайно, що в певному сенсі, наприклад алегоричному, ця інтерпретація має право на існування. Проте Христос намагається показати щось інше. Він уподібнюється до Мойсея, але все ж є більший аніж Мойсей. Христос власною силою годує народ. Проте ситуація подібна, бо Христос творить новий народ, котрий насичує не лише хлібом.

              Вчитель виводить народ у пустинне місце, подібно як Мойсей вивів Ізраїль, і готує до повного насичення. Залишається дванадцять кошів повних куснів. Христос, як добрий Цар, розраховував на більше осіб, а точніше на весь Ізраїль, котрий мав вийти у пустелю і зустріти свого Месію. А прийшло лише п'ять тисяч.

                Цікаво, що:

-         у Лк 9,11 Христос говорить про Царство Боже,

-         у Мр 6,34 він навчає,

-         у Мт 14,14-22 лише милосердиться і оздоровлює.

З невідомих нам причин Матей у своєму тексті не згадує про жодне навчання чи науку.

Актуалізація

           Як ця новозавітна розповідь стосується конкретно мого життя?

           Що Христос намагається нас навчити?

        Христос відходить у пустинне місце, знаючи, що  вже скоро прийде час Його Страждань. Іван Хреститель готує дорогу. Після вбивства слуги прийдуть і за Господарем.

Христос для тих людей що прийшли чинить наступне:

- Він дарує співчуття і емпатію;

- Він їх лікує;

- Він їх годує.

      Дуже цікава схема, в котрій відсутнє моралізаторство та осуд. Христос дає  базові речі. Думаю, що Маслоу не був би до кінця згідний з Христовими пріоритетами :).

     Христос подарував учням впевненість. Він спонукає їх до дії. Щоб вони сміливо брали на себе відповідальність, а не скидали її з себе, відсилаючи голодний і втомлений народ у інші села. Христос кличе учнів, запитує їх поради, іронізує і приймає той мінімум, що вони мають. Проте з їхнього мінімального внеску робить велику справу - годує п'ять тисяч осіб.

          Щоб учні не захопилися і не нафантазували собі, що вони чудотворці, Христос відправляє їх у плавання по бурхливому морю, але це вже інша розповідь.

          Цікаво, що у даному уривку дають не ті, хто має багато, і отримують не ті, хто дуже сильно  просили. Христос робить все, щоб людина, котра слідує за ним не знесиліла. Він, будучи Добрим Вчителем, готує учнів бути з тими кому важко, хто шукають і не розуміють, що перед ними довга дорога у пустелю і це не кінець, а початок довготривалої подорожі.

      Тому справжній учень Христа має спершу нагодувати інших, навіть коли він ще нічого не споживав. І часто будуть потреби не хліба, а потреби милосердя та розуміння, що дають більшу силу, аніж будь-яка страва, навіть вишукана. Щоб зрозуміти потребу потрібно вийти у пустелю. Тут не існує певності. Піти у місце, де все нове і незвичне, лише там виявляються як слабкості, так і сильні сторони. Саме в пустинному місці без засобів до існування стає зрозуміло хто є справжній Вчитель, а хто просто вдає зі себе такого.

        Христос у критичний момент йде проти загальної логіки, а справжні учні вчаться та слідують за Його способом діяння. Вони вже не пасивні слухачі, а ті хто власними руками торкаються хліба, котрий не закінчується, а множиться. 

     Чи готовий я до пустелі? Чи не лякають мене голод та втома, котрі не оминають людину? І чи готовий я побачити лише дармовий хліб, чи все ж таки зустріти Христа, котрий є справжня ціль довгого шляху?

Література:

1.     Фаусті, С., - Канелла, В., У школі Матея. Євангеліє, яке варто перечитувати і слухати, яким варто молитися і ділитися, Львів, Свічадо 2017, 258-262.

2.     Louw, J.E. – Nida, E.A., Greek-English Lexicon of the New Testament Based on Semantic Domains, I-II, New York 1989.

3.     Bauer, W. – Danker, F. W. – Arndt, W. – Gingrich, F.W., A Greek-English Lexicon of the New Testament and other early Christian literature, Chicago 2000.