Синод УГКЦ 3.09.2018

«Боже слово і катехизація»

Боже Слово як основа катехитичного служіння

Христос перед своїм Вознесінням на небеса, згідно тексту євангелиста Марка, сказав до своїх учнів: «Ідіть же по всьому світу та проповідуйте Євангелію всякому сотворінню» (Мк 16:15)[1].

Слова Христа звучать більш ніж промовисто. І власне цей заклик Христа й сьогодні рухає Вселенською Церквою і є основою діяльності священиків та вірних локальних церков,  включаючи УГКЦ.

Виклики, котрі стоять перед Церквою:

Необхідно звернути увагу, що в українському суспільстві існує величезна зацікавленість релігіями та Біблією зокрема. Водночас ця зацікавленість поєднується з дуже низьким рівнем знань слухачів. Відкриті Інтернет-ресурси привчили суспільство до поверхневого мислення і не дають глибоких та вичерпних відповідей на запитання. Саме тому катехит чи проповідник зобов’язаний знати набагато більше від слухачів, щоби змогти викласти їм науку Церкви та пояснити нюанси християнського богослов’я.

Сьогодні все українське суспільство потребує «катехизації». Проблема в тому, що люди не вміють слухати, а тим паче зрозуміти сенс того, що їм говорять. Яким чином відновити «культуру слухання» в сучасному світі, де всі розмовляють, переписуються, відправляють тони «смайликів»? Запитання не є простим. Адже у цій атмосфері справжньої зустрічі людини з людиною не відбувається. Це також породжує кризу зустрічі, тобто сучасній людині важко зустріти Господа, а тим більше будувати з Ним довірливі стосунки.

Українське суспільство є динамічне, воно спонтанно реагує на всі ті події, що відбуваються. Зауважмо, що в порівнянні з іншими роками, довіра громадян України до Церкви починає поступово падати. Дані про рівень довіри взято зі сайту КМІС[2], отож:

у 2015 році Церкві довіряє 58,8% населення, а не довіряє лише 18,4%; випереджували Церкву у рейтингу довіри лише волонтери;

у 2016 році рівень довіри до Церкви майже не змінився: 56,7% населення довіряє, 17% не довіряє; Церква була на першому місці у таблиці довіри;

у 2017 році Церкві довіряє лише 52,6% населення, а не довіряє 15,7; перед нами в рейтингу довіри стоять:

·        звичайні люди у населеному пункті;

·        волонтери, що допомагають переселенцям;

·        Збройні сили;

·        волонтери, що допомагають армії;

і лише на  5-ому місці Церква.

Потрібно задуматися над цими результатами і зробити висновки. Можливо нам слід шукати інші підходи та способи, якими промовити до сьогоднішнього суспільства.

В даній доповіді будуть розглянуті наступні пункти: катехизація та Слово Боже, Біблійний апостолят, Богослужіння та Слово Боже, Проповідь та Слово Боже та пропозиції щодо змісту проповіді та катехизації.

Катехизація та Слово Боже

Якщо, спробувати описати успішну катехизацію, то вона мала би характеризуватися наступним чином:

-  починатися з Божого Слова;

-  основне її завдання – пізнання Божого Слова;

- і як результат: підготувати слухачів до зустрічі з Христом - Божим Словом.

  

Здобутки УГКЦ в катехизації:

1.   В УГКЦ Боже Слово справді проголошується. Статистика за 2015 рік, що охопила УГКЦ по всьому світі, а також дані за 2018 рік УГКЦ в Україні показують, що кількість катехитичних шкіл, біблійних гуртків збільшується. Таким чином, що раз більша кількість осіб задіяна в катехитичному вишколі. І це є плюсом.

2.   Катехитичний інститут випускає катехитів, дає відповідну підготовку не лише теоретичну, але й практичну, тобто як проводити катехизації, яким чином застосовувати ігрові матеріали і т.д.

3.   Також Катехитичний інститут розпрацьовує підручники та методички, котрі допомагають у праці катехитам. Хоча якщо говорити про молитовне читання Святого Письма, то відповідних допоміжних матеріалів у нас є дуже мало. Тут важливо пам’ятати, що добрі підручники – це ті, що відповідають часу та викликам суспільства і водночас базуються на Навчанні та Традиції Церкви.

Завдання катехизації:

Катехизація, насправді, має формувати особу таким чином, щоби вона була здатна відповідати на життєві виклики. Звичайно, що виховання вдома та у школі залишається в рази сильнішим і тривалішим. Проте це не означає, що ми повинні скласти руки і перестати голосити Слово Боже.

Виклики катехизації:

1. Ми повинні  чесно визнати, що катехизація ще не стала постійним, ані сталим процесом формування християнина в Україні. В переважній більшості  вона  являє собою підготовку до Першої Сповіді та Урочистого Св. Причастя. І тільки на одиничних парафіях – це діяльність, яка триває довше і охоплює ширше коло учасників.

2. Якість катехизації та її добре проведення, в більшості випадків, заслуга катехита, котрий отримав відповідну освіту або є самоуком. Хоча насправді можливість формувати та навчати катехита в нашій Церкві вже існує давно.

3. Потрібно визнати, що не завжди священик бере активну участь в катехизації. Частина задекларованих катехизацій так і залишаються задекларованими (тобто задокументованими лише на папері) і не перетворюються на реальність.

Біблійний Апостолят

Розпочнемо із позитиву. Статистика 2015 року щодо Біблійних гуртків є дуже промовиста. В певних єпархія існує понад 40 біблійних гуртків, в іншій 105. Більше того, маємо єпархії в котрих налічується 113 біблійних гуртків. Але чи справді всі ці задекларовані Біблійні гуртки працюють, чи все ж залишаються на папері як «мертві душі»? І коли йдеться про «Біблійні гуртки» в статистиці, про що йдеться у наших звітах? Чи це є біблійні зустрічі, молитовне читання Св. Письма, чи все ж таки біблійні лекції з програмою та певною тяглістю. Тобто, наші звіти відповідають дійсності чи це спосіб гарно звітувати?

Перший блок запитань до кожного з тут присутніх Владик: чи є у Вашій Архиєпархії, єпархії чи екзархаті особа відповідальна за Біблійні читання? Чи Ви знаєте, як вони працюють і яким чином розвивається Біблійний апостолят на ввіреній Вам території?

Наступний блок запитань: чи Владика або представник від Управління зустрічається хоч б раз у рік  зі спільнотами молитовного читання Святого Письма? Чи Ви знаєте цих людей? Чи розмовляли Ви з цією молоддю?

Пропозиція щодо Біблійного апостоляту

Продовжуючи тему проголошення Слова Божого, ми свідомі, що важливим залишається його розуміння. Саме тому Коментарі на книги Біблії є більш ніж необхідні для українського суспільства. Існує величезна потреба не лише у перекладах коментарів з інших мов, що робиться і досить успішно. Ми маємо чудові приклади: «Міжнародний Біблійний коментар» видавництва Свічадо, а таеож Коментарі на Синоптичні Євангелія, видані Патріаршою Катихитичною комісією. Проте, важливо наголосити на необхідності написання власних, українських біблійних коментарів. Адже наш сьогоднішній контекст є особливий, а саме - війна на Сході, окупований півострів, намагання реформувати країну і т.д. На ці проблеми потрібно давати відповіді на основі Слова Божого. Якщо ми не будемо інтерпретувати, тобто пояснювати нашу реальність через Слово Боже, то за нас це зроблять інші.

 Хотів би наголосити, проводиться повільна, але злагоджена робота над біблійними коментарями. Біблісти з різних єпархій вже декілька років поспіль намагаються створити серію коментарів науково-популярного стилю на книги Старого та Нового Завіту. І почалося це з благословення вл. Йосафата Мощича та праці під егідою Комісії у справах Євангелізації. Вже видані коментарі на книги: пророка Амоса, Осії, книгу Проповідника (Еклезіаста) та послання Якова. На даний момент готуються коментарі на книгу Йони та Рут, в котрих автори намагаються дати відповіді на актуальні для нас запитання: прощення ворогу та суспільна пам’ять – це на основі пророка Йони, а також питання біженців та переселених осіб – на основі книги Рут.

Проте, постійне написання проекту на 2-3 книги не сприяє чіткій та злагодженій праці над Біблійними текстами. Ми маємо чесно сказати, чи ми потребуємо коментарів і готові щось для цього зробити, чи будемо і надалі нарікати на їх відсутність, склавши руки. Також окрім написання та друку, потрібна допомога у поширенні вже готових тестів. І ці коментарі залишаються невеликим, але першим внеском біблістів у розвиток українського богослов’я.

Насправді, запит на українське богослов’я залишається величезний. І ми поки-що не заповнили його чимось якісним і добрим. Звичайно, що богослови роблять вже певні кроки, але їх занадто мало і вони ще не відчутні в Україні загалом та в УГКЦ зокрема.

Недопрацювання в Біблійному апостоляті:

1. До сьогодні Біблійний апостолят не став чимось важливим та актуальним в УГКЦ. Ті активні парафії та спільноти, що практикували Молитовне читання Св. Письма (Lectio Divina), ті й продовжують. Проте надзвичайного буму та зацікавлення Святим Письмом ми не спостерігаємо.

З власного досвіду: якщо з Новим Завітом ми ще знайомі завдяки читанням Апостола та Євангелії в часі Літургії, то зі знанням Старого Заповіту повна катастрофа. На парафіяльному рівні – це майже закрите знання, можемо сказати «містичне». Також серед духовенства та монашества не спостерігається надмірного захоплення старозавітними текстами. Часом, навпаки маємо дуже прохолодне, так би мовити, «маркіонітське ставлення» до Старого Завіту.

2. Необхідно визнати, що знання та розуміння Біблії серед наших вірних є дуже низьке, або взагалі відсутнє. Така ситуація спричиняє те, що кожен проповідник може легко переконати та роззброїти наших вірних, коли розпочне вести дискусію на основі Старого Завіту або навіть послань апостола Павла.

Дати відповідь можливо на декількох рівнях: ввести в катехизацію та проповідь обов’язкове читання та пояснення Слова Божого, а також вартує зосередити увагу на Богослужінні.

Богослужіння та Слово Боже

1. Як покращити ситуацію з читанням та розумінням Слова Божого? Маю пропозицію для дискусії та обговорення, а саме: переглянути систему Старозавітних читань на Вечірні. Тобто розширити читання на Вечірні до інших текстів, а не лише книг Мудрості (3,1-9; 4,7-15; 5,15–6,3), Приповідок, чи уривків з пророків. Можливо, навіть на рівні семінарій запровадити читання Старого Завіту на повсякденній Вечірні. Щоб з часом, семінаристи-випускники змогли це впроваджувати на парафіях. Отже, якщо говорити про програму мінімум, пропонував би розширити панораму старозавітних текстів на Вечірні.

 2. І як програма максимум, але також до дискусії: варто би подумати про поступове і виважене введення в Літургію читань Старого Завіту? Літургісти погодяться, що це древня практика первісної Церкви – читання Старозавітніх текстів на Літургії. Яким чином втілити цей задум? Можемо взяти приклад з Римо-католицького поділу на 3 роки або створити свій власний – це до дискусії. І на мою думку, Синод УГКЦ має повне право започаткувати цю дискусію щодо читання Старого Завіту у Богослужіннях та запросити до цієї дискусії літургістів, біблістів та інших науковців, котрим є небайдужий розвиток власної традиції.

3. Наступна пропозиція стосується читань Євангелій на Літургії та поділу на зачала. В багатьох моментах, якщо не прочитати декілька попередніх віршів з уривка, то не є зрозуміло про що говорить Євангеліє. І хоча ми звикли до системи зачал, але думаю, що з часом поділ уривків для читання Євангелія також потрібно переглянути. Це вже зробила Католицька Церква і лише виграла від цього. Думаю, що нам потрібно взяти від неї приклад.

Проповідь та Слово Боже

1. Одна причина незнання Святого Письма - надто малий відсоток Св. Письма в проповідях. Адже проповіді мають скоріше морально-етично-патріотичний характер, з елементами етнографії та народних традицій[3]. Про якісь глибші ідеї та постійну працю зі Св. Письмом, на жаль, не йдеться. Дуже мало на проповідях аналізуємо текст Св. Письма і тим паче не прив’язуємо його до сучасних викликів, тобто не актуалізуємо біблійний текст.  

Щодо рівня проповідей, то про це потрібно говорити і в часі навчання в семінаріях, і на формаційних курсах священиків та монашества. Адже проповідь – це єдиний момент, коли ми звертаємось до вірних поза Богослужінням. Особливо, якщо на парафії не працює катехизація.

Згідно слів Блаж. Любомира добра проповідь готується один тиждень. Тобто від понеділка до неділі священик мав би роздумувати над Словом Божим. І обов’язково проповідь мала би включати практичний вимір, тобто як застосувати Слово Боже до власного життя.

2. Наступне запитання, скільки ви чули проповідей на основі Читання Апостола? Мабуть, що не багато. Переконаний, що всі ви знаєте про видання Коментарів до недільного Апостола, котре здійснила Патріарша Катехитична комісія. Це добре інтерпретовані тексти, котрі можуть стати основою дуже якісної проповіді. Адже тексти Апостола глибокі, хоча і  непрості за змістом. У читаннях Апостола можемо зустріти дуже багато важливих запитань та відповідей. З власного досвіду: якщо говорити проповіді на Апостол, то починаєш зрозуміти, як ті хто уклали читання Євангелій та Апостола вміли їх поєднати, щоб підсумувати конкретні богословські тематики. Хоча, звичайно, маємо читання, коли Євангелія та Апостол не завжди в’яжуться і котрі краще було би переосмислити і з часом поміняти.

3. Щодо способу читання Апостола: то насправді те як у храмах дяки чи співці його співають – це трагедія. Ані тексту, ані змісту не можливо зрозуміти, а тим паче щось почерпнути. Можливо краще його добре прочитати, аніж співати так, щоб ніхто нічого не зрозумів?

4. Озвучення у наших храмах здається питанням другорядним, але коли вірні не чують і не розуміють про що молиться Церква, тоді ми самі їх підштовхуємо до паралітургійних практик в часі Богослужінь, наприклад відчитування вервиці, дев’ятниці. Сьогодні можливо забезпечити добре озвучення Храму. Від цього виграють усі: і священики, і вірні.

5. Термін «проповідь» ми сприймаємо як щось проголошене в храмі чи у певному місці, де відбувається Богослужіння. Натомість, сучасний світ занурений у соціальні мережі, користується Youtube та іншими сервісами, де обмінюється аудіо- та відео- інформацією. І є гарні ініціативи наших богословів щодо біблійних лекцій та інших матеріалів в Інтернеті. Проте власне цей сегмент ми поки-що не використовуємо на повну. Всі ми свідомі, що віртуальний простір не терпить пустоти. Оскільки, в нас є достатньо фахівців, що вивчали мас-медіа в Україні чи закордоном, тому потрібно звернути увагу на цей сектор, в котрому ми наразі відстаємо і наповнити його якісним матеріалом. Це можуть бути біблійні та богословські лекції, а також радіо- та теле-ефіри.

Пропозиції щодо змісту проповіді та катехизації:

1. Катехизація і проповідь мали би акцентувати на чіткому окресленні християнської віри та традиції, адже сьогодні ми живемо в часі повного розмивання границь: особи, нації, статевості, релігійності. І якщо особа не буде розуміти різниці між різними традиціями та церквами, то відповідно так і буде ставитися до власного християнства загалом. Особливо це важливо зараз, коли в Україні відбувається утворення Єдиної Помісної Церкви. Нам не потрібно цього боятися, але ми зобов’язані навчити своїх вірних історії, традиції та основ Католицької віри.

2. Катехизація та проповідь мають не лише поєднувати знання Св. Письма та Катехизм УГКЦ, але також переходити у практичний вимір. Тобто пояснювати як особа має жити далі з цими знаннями. Яким чином має їх застосовувати? Чим більше практичних моделей буде в нашій катехизації, тим більше шансів, що це теоретичне знання не «вивітріє» наступного ж дня.

3.  Одним із важливих завдань катехизації і проповіді є навчити людей молитись та передати віру. Промовляючи щоденні  молитви, людина має їх не просто озвучувати, а добре розуміти їх значення. Якщо ми не передаємо слухачам молитовне знання Церкви та Її досвід молитви, то не можемо очікувати, що особа зацікавиться церковним Богослужінням. Чому багато молоді сьогодні цікавиться медитицією та йогою, а не Богослужінням добового кола або Ісусовою молитвою? На мою думку, причина відсутності зацікавлення до християнських практик не в тому, що традиційні молитви програють у змісті чи наповненні. А швидше в тому, що ми не змогли пояснити людям значення молитов та присутнє в них глибоке богослов’я, а також не навчили вірних «користатися» цим скарбом віри та духовності, тобто медитувати та роздумувати.

4. Щоб священик зміг підготувати проповідь біблійного характеру, його мають навчити Св. Письма в семінарії. Тому вивчення Біблії в семінаріях має носити не лише академічний характер, але й бути настільною книгою семінариста та священика для розважання та роздумів.  Зауважмо, що один чи два викладачі не зможуть забезпечити якісного викладання біблійних дисциплін в семінарії. Також запитання-пропозиція: скільки підручників чи посібників видали наші навчальні заклади? Адже це є широко відома практика на Заході, коли на основі викладів пишуться власні книги. Тобто викладач може перетворити свій скрипт у книгу і таким чином дати студентам додаткову можливість поглибити власні знання. Також це допоможе розширити і сформувати власну бібліотеку Біблійної літератури.

4. І останнє, чи ми, священики та катехити, живемо згідно тієї керигми, що її навчаємо? Чи намагаємось бути для інших прикладом близької присутності Царства Божого? Якщо ні, тоді скільки б катехизацій та проповідей ми не проводили, наші слова залишаться лише «міддю дзвенячою та кимвалом звучним» як говорить апостол Павло (1Кор 13:1).

Висновок: Катехизація має бути у кожній парафіяльній спільноті. Вона має охоплювати усіх парафіян, від дітей до дорослих. Катехитичне служіння дорослих має проводитись відповідно до їхньої професії та зацікавлень. Тим паче, що катехитична праця з вчителями, лікарями і взагалі інтелігенцією в нас не є розвинута.

Погляд в майбутнє:

Чи ми свідомі того, що діти та підлітки, котрих ми не залучили до катехизації сьогодні, тобто не навчили Слова Божого, через 10-15 років стануть основою суспільства, котре не буде потребувати Церкви та її проповіді. А через 20-25 років ці особи будуть керувати процесами в Українській державі. І тоді їхнє ставлення до Церкви буде критичне і навіть негативне. Проте відповідальність за це буде повністю на кожному з нас. Адже це ми не навчили цілі покоління, коли вони були дітьми, і ми не матимемо право вимагати щось від них, коли вони  стали дорослими?

До сучасної людини потрібно говорити її мовою, передаючи їй повноту науки Христової Церкви.

У світлі цих думок, пропоную дати відповідь на наступні запитання:

- Чи ми шукаємо нові шляхи проповідування Слова Божого?

- Чи ми намагаємося  з’ясувати, що турбує мирян, що їх цікавить?

- Чи відомі нам виклики, з котрими зустрічаються миряни, особливо ті, хто є практикуючими християнами?

- Як ми проповідуємо Христові істини, відвічні та незмінні? Чи зрозумілою для суспільства мовою?

- Чи відомо нам  як то бути практикуючим християнином у сучасному світі? З огляду на корупцію в освіті та в державних органах влади, зважаючи на незадовільний екологічний стан у державі, жахливу ситуацію у медичній сфері та ін.. – насправді це є непросто. Чи наша проповідь говорить про  ці проблеми? Чи все ж говоримо про абстрактні речі, котрі нікому окрім нас не є цікаві?

Як підсумок, лише виконуючи наказ Христа: «проповідуйте Євангелію», – ми стаємо його справжніми послідовниками.

---

[1] καὶ εἶπεν αὐτοῖς· πορευθέντες εἰς τὸν κόσμον ἅπαντα κηρύξατε τὸ εὐαγγέλιον πάσῃ τῇ κτίσει. (16:15 BGT)

[2] https://www.kiis.com.ua/

[3] Вислів одного з богословів УГКЦ.

15 Неділя (Мт 22,35-46)

Матей 22,35-46

         Контекст 

Уривок Мт 22,35-46 розкриває тему найважливішої Заповіді та особу Месії. Тут (Мт 22,35-46) описуються події, що відбулися після торжественного в'їзду Христа в Єрусалим, коли між ним та юдейськими групами (фарисеями, садукеями та законовчителями) відносини стають все більш напруженими. В наступній главі (Мт 23) в досить гострий спосіб Христос критикує всі вище згадані групи, які вважалися провідниками народу. 

   Термінологія

   

Мт 22,35

  Запитуючи, законовчитель не має на меті знайти істину чи дізнатись щось нове, а навпаки, "випробовуючи" (πειράζων - дієприкметник, теперішнього часу) Христа, "намагається вивчити природу чи характер когось або чогось, ретельно і всебічно тестуючи; вивчати".

Мт 22,36

 Тестуючи Христа, законовчитель має на меті вияснити істину про "найбільшу заповідь" (ἐντολὴ μεγάλη). Дискусія між законовчителями на цю тематику тривала довгий час і не принесла позитивного результату.

Мт 22,37-38

  Христос не відповідає притчею, не пробує поміняти запитання чи зробити його риторичним. Він дуже чітко і зрозуміло розставляє акценти. Вчитель наголошує, що любов до Бога має повністю охоплювати наступні виміри людини:

- серце (καρδίᾳ) - йдеться не про м'яз, котрий рухає кров у людському організмі, а про "серце, як центр фізичного, духовного та психічного життя; органу тіла, який є центром внутрішнього життя, мислення, почуттів та волі";
- душа (ψυχῇ) - "місце і центр внутрішнього людського життя; те, що робить можливим життя особи; стан живого; дихання";
- думка (διανοίᾳ) - "здатність мислити, міркувати, розуміти; інтелект, розум; точка зору зосереджена на об'єктивну ціль або план"

Христос пояснює, що любити (ἀγαπήσεις) Господа, Бога потрібно усією особою: від центру прийняття рішень (серця), до життя (душі), мислячи та складаючи певні плани (думаючи).

 І це на думку Христа перша та найважливіша заповідь.

Мт 22,39-40

Наступна заповідь є подібна (ὁμοία) до заповіді любові до Бога і не менш важлива. І навчає про любов до ближнього (ἀγαπήσεις τὸν πλησίον). В обох заповідях використане дієслово любити (агапао). Напевно Христос міг би розповісти апостолам яким чином любити іншого чи процитувати різних мудреців свого часу. Проте Він вибирає найпростіший спосіб і говорить про ставлення до Іншого, як до себе самого.

Мт 22,41-44

Цей уривок розкриває зовсім іншу тему, яка здавалося би не надто пов'язана з заповіддю любові. І Вчитель особисто починає ставити запитання про Месію (Христа) та його сутність. Це запитання має величезний підтекст. Христос намагається розділити в свідомості юдеїв два різні поняття. Одне - це Месія подібний до Давида, його нащадок, котрий має уподібнитися славному царю і відновити царство Ізраїля. Інше - Месія, що стоїть перед їхніми очима: простий син Йосифа і Марії без армії, але з дванадцятьма учнями. 

Мт 22,45

І цей Месія буде мати більше влади і сили, але вони проявляться у виконанні двох головних заповідей, а не у збиранні земель і не у відновленні політичного впливу царства. 

Мт 22,46

Цікавим реченням закінчується цей уривок: "Христа більше нічого не запитували". 

Інтерпретація

Запитання:

Чому Христос у своїй промові поєднує тему заповідей та Месії?
Чи може бути актуальною для сучасної людини тема заповіді? Ба більше, питання: хто є Месія?

Актуалізація

Сучасній людині заповіді, закони здаються чимось, що обмежує, зв'язує та не дозволяє бути вільною. Натомість біблійне бачення закону - позитивне. Дотримання заповідей допомагають людині жити, будуючи стосунки з Богом та з іншими.
Тема заповідей чітко показує, що ставлення людини до інших є показником ставлення до Бога. Тобто, якщо я не поважаю іншу людину, не прощаю і не бачу в ній брата, то відповідно й Бога не люблю. Неможливо любити Бога і ненавидіти Його творіння. 
Любов має багато значень. Єдина її особливість: охоплюючи всю людину, вона впливає на спосіб думання, життя та на вчинки. Справжня любов здатна міняти людину та робити її кращою.
 І питання Месії, того хто прийшов допомогти людині та врятувати її, залишається й сьогодні актуальним. "Комплексом месії" хворіє багато осіб: від політиків до героїв кінофільмів. Все ж хто він? Той, хто має все вирішити і перемогти всіх ворогів? Чи все-таки Месією може стати кожен з нас, особливо для тих, хто потребує нашої допомоги?

Література:

1.   Louw, J.E. – Nida, E.A., Greek-English Lexicon of the New Testament Based on Semantic Domains, I-II, New York 1989.

2.     Bauer, W. – Danker, F. W. – Arndt, W. – Gingrich, F.W., A Greek-English Lexicon of the New Testament and other early Christian literature, Chicago 2000.

14 Неділя (Мт 22,1-14)

Матей 22,1-14

         Контекст

Уривок (Мт 22,1-14) продовжує тему "Царства Небесного", розпочату в Мт 21,1-11  після Входу Христа в Єрусалим. У своїй притчі Христос акцентує на темі весілля та наводить паралелі між цим святом та Царством Небесним.  

Паралельний текст зустрічаємо в Луки 14,15-24, проте уривок Мт 22,11-14 є його власним матеріалом, котрий не зустрічаємо в інших Євангеліях.

   Термінологія

   

Мт 22,1

Початок вірша є досить цікавим, бо Євангелист говорить, що Христос "відповідає" (ἀποκριθεὶς). Хоча ніхто до нього не звертається ні в цьому, ні в попередньому розділі (Мт 21). Таким чином єднаються ці дві притчі про Царство Небесне.

Мт 22,2

Христос вже в першому рядку звертає нашу увагу на те, що Царство Небесне подібне на приготування до царського весілля, яке монарх готує своєму сину. 

Тема банкету, радості дуже часто зустрічається у євангельських текстах, як приклад Царства Небесного (Мт 25,1-13; Лк 14,16-24 та Одкр 19,7). Весілля (γάμους), окрім офіційної церемонії, передбачало банкет, який був важливою частиною святкувань.

Мт 22,3

Господар посилає своїх слуг (дослівно – рабів) скликати тих гостей, що вже попередньо були запрошені. Тому текст використовує дієслово (κεκλημένους) – дієприкметник, перфект, пасивний стан, знахідний відмінок, множина, чоловічий рід. До речі, термін походить від дієслова, яке євангелисти використовують в розмові про покликання учнів ( καλε'ω - Мт 4,21; Мр 1,20). 

Мт 22,4

Господар намагається переконати гостей чи то "підкупити" їх пишним банкетом. Він цікаво будує своє запрошення, наголошуючи:

-     обід мій зготував;

-     далі пояснено детально, що саме: волів (биків) моїх та годовану худобу було приготовано (τεθυμένα – дієприкметник, перфект, пасивний стан, середній рід, множина; дієслово вказує на те, що тварин зарізали згідно культових приписів, як жертву божеству, тобто принесли в жертву);

-     все готове, – ще раз наголошує господар.

    Ось весілля!

Мт 22,5-6

Наступні два вірші потрібно читати разом, бо у них всі запрошені діляться на дві групи:

-     ті, хто злегковажили, знехтували (ἀμελήσαντες), тобто пішли працювати на поле або займатись власним бізнесом;

-     ті, хто познущалися зі слуг та вбили їх (ὕβρισαν καὶ ἀπέκτειναν - обидва дієслова використовують той самий час: аорист)

Дуже незвичні відповіді на запрошення на весільний бенкет, радше неприйнятні. 

Мт 22,7

І на такі дії запрошених цар відповідає у різкий, але справедливий спосіб. Він розгнівався (ὠργίσθη) – у Ст. Завіті цей термін вказує на стан, після якого люди чинять насильницькі дії або повністю міняються стосунки між особами (Бт 31,36; 40,2; Чс 22,22; 1Цар 11,9). В євангелії від Матея цей грецький термін вживається тричі (5,22; 18,34; 22,7).

 Гнів царя буде мати наступні наслідки для запрошених:

-        він вислав своє військо;

-        котре знищило цих убивць;

-        їхнє місто спалило.

Мт 22,8

Чітко не зрозуміло: господар відправив військо і паралельно почав шукати та запрошувати нових гостей? Термін (γάμος) Хоменко перекладає, як "обід", хоча грецький текст говорить про весілля або весільний бенкет. Проте запрошені виявилися  недостойними (ἄξιοι) бути присутніми на святі – тобто такими, що змогли прийняти цю високу честь.

Мт 22,9

Наступний крок господаря є ще більш незвичним. Він відсилає слуг не по далеких родичів чи знайомих, а на роздоріжжя. З грецької ( διεξόδους τῶν ὁδῶν) – "вуличний перехід чи вихід, де головна вулиця пронизує кордон міста та виходить у поле".

І далі переклад Хоменка: "і кого лише здибаєте, кличте". Натомість грецький текст говорить: (ὅσους ἐὰν εὕρητε) "як багато зустріли би, кличте" – тобто скільки би не було людей всіх покличте на весілля.

Мт 22,10

Слуги виконали наказ господаря і зібрали всіх, кого зустріли. Євангелист акцентує, що кликали вони злих і добрих (πονηρούς τε καὶ ἀγαθούς). Насправді, дуже дивний акцент, а особливо тоді, коли Христос говорить притчу про Царство Небесне. І ще одне важливе уточнення: світлиця була заповнена весільними гостями.

Мт 22,11-12

Здавалося б, що розповідь завершилася. Але тут починається нова сюжетна лінія з досить цікавим фіналом, яку зустрічаємо лише в Матея.

Приходить цар на святкування, щоб привітатися з гостями і познайомитися з ними. І серед гостей бачить чоловіка, котрий не одягнений у весільну одежу. Хоча перед тим притча акцентує, що прийшли усі: злі і добрі. Що це за весільна одежа? І звідки вона у подорожуючого, що його зустріли посеред дороги? Залишається загадкою. Одні коментарі пояснюють, що йдеться про добрі діла та справедливість, інші – говорять про нове тіло, яке отримає людина після воскресіння. Проте, жодна з версій не дає чіткої відповіді на поставленні запитання.

Питання царя залишається несподіваним. Він запросив людей з доріг, з перехресть, котрі йшли у власних справах. Напевно не всі з них були у святковому вбранні. Тепер цар запитує про те, яким чином цей чоловік потрапив на весілля. 

Мт 22,13

Вирок царя жорстокий: він наказує своїм помічникам (грецький текст говорить про "дияконів" (διακόνοις) зв'язати запрошеному ноги та руки і викинути його в темряву. Не дуже приємне завершення весільного бенкету. 

Автор вірша продовжує характеризувати цю темряву: в ній буде плач і скрегіт зубів (ὁ βρυγμὸς τῶν ὀδόντων), "що трапляється в часі важкої хвороби, або як вираз емоцій: гнів, біль і страждання".

Мт 22,14

Цей вірш цікавий своїми термінами подібними за звучанням:

-     багато бо є покликаних (κλητοί);

-     мало вибраних (ἐκλεκτοί).

Інтерпретація

Запитання:

Яким чином цей текст стосується кожного з нас і що він намагається нас навчити?

Чому цар так жорстоко повівся з одним із гостей?

Запросивши випадкових перехожих, чи може господар вимагати від них, як від гостей, повідомлених заздалегідь? Яка його мета?

Актуалізація

Теми для роздумів можуть бути наступні:

1.   Весільний бенкет готується для царя, його рідних та гостей. Тому радість, котру втілює весілля сина, має бути розділена між усіма. На гостей, котрі ігнорують запрошенням або чинять так, щоб образити та принизити царя в день його найбільшої радості, чекає покарання. Але це не є причиною для відміни весілля.

2.   Цар скликає інших гостей, тих хто готові відгукнутися. Події розгортається набагато довше, аніж це зрозуміло з тексту. Тому запрошені з дороги, мали б приготуватися, одягнути святкову одежу. Натомість, дехто з них вважає, що невдача царя з попередньо запрошеними гостями дозволяє прийти на свято без належного приготування та без відповідної одежі. Цей жест схожий до вчинку перших гостей. Неповага та ігнорування присутні в обох прикладах: гості нехтують запрошенням, а цей персонаж, прийшовши на свято, всім своїм виглядом показує, що йому байдуже до того, що відбувається.

3.   Питання вибору та відповідальності за нього. Людина має повну свободу вибору, але також має бути готова нести всю відповідальність за власні вчинки як добрі, так і злі. Замало прийняти запрошення на весілля. Необхідні певні дії та зусилля зі сторони гостя, щоб бути достойним величі царського бенкету. 

Література:

1.   Louw, J.E. – Nida, E.A., Greek-English Lexicon of the New Testament Based on Semantic Domains, I-II, New York 1989.

2.     Bauer, W. – Danker, F. W. – Arndt, W. – Gingrich, F.W., A Greek-English Lexicon of the New Testament and other early Christian literature, Chicago 2000.

3.  W. D. Davies and Dale C. Allison, A Critical and Exegetical Commentary on the Gospel According to Saint Matthew (London; New York: T&T Clark International, 2004).

4  Donald A. Hagner, vol. 33B, Word Biblical Commentary: Matthew 14-28 (Word Biblical CommentaryDallas: Word, Incorporated, 2002).