Синод УГКЦ 3.09.2018

«Боже слово і катехизація»

Боже Слово як основа катехитичного служіння

Христос перед своїм Вознесінням на небеса, згідно тексту євангелиста Марка, сказав до своїх учнів: «Ідіть же по всьому світу та проповідуйте Євангелію всякому сотворінню» (Мк 16:15)[1].

Слова Христа звучать більш ніж промовисто. І власне цей заклик Христа й сьогодні рухає Вселенською Церквою і є основою діяльності священиків та вірних локальних церков,  включаючи УГКЦ.

Виклики, котрі стоять перед Церквою:

Необхідно звернути увагу, що в українському суспільстві існує величезна зацікавленість релігіями та Біблією зокрема. Водночас ця зацікавленість поєднується з дуже низьким рівнем знань слухачів. Відкриті Інтернет-ресурси привчили суспільство до поверхневого мислення і не дають глибоких та вичерпних відповідей на запитання. Саме тому катехит чи проповідник зобов’язаний знати набагато більше від слухачів, щоби змогти викласти їм науку Церкви та пояснити нюанси християнського богослов’я.

Сьогодні все українське суспільство потребує «катехизації». Проблема в тому, що люди не вміють слухати, а тим паче зрозуміти сенс того, що їм говорять. Яким чином відновити «культуру слухання» в сучасному світі, де всі розмовляють, переписуються, відправляють тони «смайликів»? Запитання не є простим. Адже у цій атмосфері справжньої зустрічі людини з людиною не відбувається. Це також породжує кризу зустрічі, тобто сучасній людині важко зустріти Господа, а тим більше будувати з Ним довірливі стосунки.

Українське суспільство є динамічне, воно спонтанно реагує на всі ті події, що відбуваються. Зауважмо, що в порівнянні з іншими роками, довіра громадян України до Церкви починає поступово падати. Дані про рівень довіри взято зі сайту КМІС[2], отож:

у 2015 році Церкві довіряє 58,8% населення, а не довіряє лише 18,4%; випереджували Церкву у рейтингу довіри лише волонтери;

у 2016 році рівень довіри до Церкви майже не змінився: 56,7% населення довіряє, 17% не довіряє; Церква була на першому місці у таблиці довіри;

у 2017 році Церкві довіряє лише 52,6% населення, а не довіряє 15,7; перед нами в рейтингу довіри стоять:

·        звичайні люди у населеному пункті;

·        волонтери, що допомагають переселенцям;

·        Збройні сили;

·        волонтери, що допомагають армії;

і лише на  5-ому місці Церква.

Потрібно задуматися над цими результатами і зробити висновки. Можливо нам слід шукати інші підходи та способи, якими промовити до сьогоднішнього суспільства.

В даній доповіді будуть розглянуті наступні пункти: катехизація та Слово Боже, Біблійний апостолят, Богослужіння та Слово Боже, Проповідь та Слово Боже та пропозиції щодо змісту проповіді та катехизації.

Катехизація та Слово Боже

Якщо, спробувати описати успішну катехизацію, то вона мала би характеризуватися наступним чином:

-  починатися з Божого Слова;

-  основне її завдання – пізнання Божого Слова;

- і як результат: підготувати слухачів до зустрічі з Христом - Божим Словом.

  

Здобутки УГКЦ в катехизації:

1.   В УГКЦ Боже Слово справді проголошується. Статистика за 2015 рік, що охопила УГКЦ по всьому світі, а також дані за 2018 рік УГКЦ в Україні показують, що кількість катехитичних шкіл, біблійних гуртків збільшується. Таким чином, що раз більша кількість осіб задіяна в катехитичному вишколі. І це є плюсом.

2.   Катехитичний інститут випускає катехитів, дає відповідну підготовку не лише теоретичну, але й практичну, тобто як проводити катехизації, яким чином застосовувати ігрові матеріали і т.д.

3.   Також Катехитичний інститут розпрацьовує підручники та методички, котрі допомагають у праці катехитам. Хоча якщо говорити про молитовне читання Святого Письма, то відповідних допоміжних матеріалів у нас є дуже мало. Тут важливо пам’ятати, що добрі підручники – це ті, що відповідають часу та викликам суспільства і водночас базуються на Навчанні та Традиції Церкви.

Завдання катехизації:

Катехизація, насправді, має формувати особу таким чином, щоби вона була здатна відповідати на життєві виклики. Звичайно, що виховання вдома та у школі залишається в рази сильнішим і тривалішим. Проте це не означає, що ми повинні скласти руки і перестати голосити Слово Боже.

Виклики катехизації:

1. Ми повинні  чесно визнати, що катехизація ще не стала постійним, ані сталим процесом формування християнина в Україні. В переважній більшості  вона  являє собою підготовку до Першої Сповіді та Урочистого Св. Причастя. І тільки на одиничних парафіях – це діяльність, яка триває довше і охоплює ширше коло учасників.

2. Якість катехизації та її добре проведення, в більшості випадків, заслуга катехита, котрий отримав відповідну освіту або є самоуком. Хоча насправді можливість формувати та навчати катехита в нашій Церкві вже існує давно.

3. Потрібно визнати, що не завжди священик бере активну участь в катехизації. Частина задекларованих катехизацій так і залишаються задекларованими (тобто задокументованими лише на папері) і не перетворюються на реальність.

Біблійний Апостолят

Розпочнемо із позитиву. Статистика 2015 року щодо Біблійних гуртків є дуже промовиста. В певних єпархія існує понад 40 біблійних гуртків, в іншій 105. Більше того, маємо єпархії в котрих налічується 113 біблійних гуртків. Але чи справді всі ці задекларовані Біблійні гуртки працюють, чи все ж залишаються на папері як «мертві душі»? І коли йдеться про «Біблійні гуртки» в статистиці, про що йдеться у наших звітах? Чи це є біблійні зустрічі, молитовне читання Св. Письма, чи все ж таки біблійні лекції з програмою та певною тяглістю. Тобто, наші звіти відповідають дійсності чи це спосіб гарно звітувати?

Перший блок запитань до кожного з тут присутніх Владик: чи є у Вашій Архиєпархії, єпархії чи екзархаті особа відповідальна за Біблійні читання? Чи Ви знаєте, як вони працюють і яким чином розвивається Біблійний апостолят на ввіреній Вам території?

Наступний блок запитань: чи Владика або представник від Управління зустрічається хоч б раз у рік  зі спільнотами молитовного читання Святого Письма? Чи Ви знаєте цих людей? Чи розмовляли Ви з цією молоддю?

Пропозиція щодо Біблійного апостоляту

Продовжуючи тему проголошення Слова Божого, ми свідомі, що важливим залишається його розуміння. Саме тому Коментарі на книги Біблії є більш ніж необхідні для українського суспільства. Існує величезна потреба не лише у перекладах коментарів з інших мов, що робиться і досить успішно. Ми маємо чудові приклади: «Міжнародний Біблійний коментар» видавництва Свічадо, а таеож Коментарі на Синоптичні Євангелія, видані Патріаршою Катихитичною комісією. Проте, важливо наголосити на необхідності написання власних, українських біблійних коментарів. Адже наш сьогоднішній контекст є особливий, а саме - війна на Сході, окупований півострів, намагання реформувати країну і т.д. На ці проблеми потрібно давати відповіді на основі Слова Божого. Якщо ми не будемо інтерпретувати, тобто пояснювати нашу реальність через Слово Боже, то за нас це зроблять інші.

 Хотів би наголосити, проводиться повільна, але злагоджена робота над біблійними коментарями. Біблісти з різних єпархій вже декілька років поспіль намагаються створити серію коментарів науково-популярного стилю на книги Старого та Нового Завіту. І почалося це з благословення вл. Йосафата Мощича та праці під егідою Комісії у справах Євангелізації. Вже видані коментарі на книги: пророка Амоса, Осії, книгу Проповідника (Еклезіаста) та послання Якова. На даний момент готуються коментарі на книгу Йони та Рут, в котрих автори намагаються дати відповіді на актуальні для нас запитання: прощення ворогу та суспільна пам’ять – це на основі пророка Йони, а також питання біженців та переселених осіб – на основі книги Рут.

Проте, постійне написання проекту на 2-3 книги не сприяє чіткій та злагодженій праці над Біблійними текстами. Ми маємо чесно сказати, чи ми потребуємо коментарів і готові щось для цього зробити, чи будемо і надалі нарікати на їх відсутність, склавши руки. Також окрім написання та друку, потрібна допомога у поширенні вже готових тестів. І ці коментарі залишаються невеликим, але першим внеском біблістів у розвиток українського богослов’я.

Насправді, запит на українське богослов’я залишається величезний. І ми поки-що не заповнили його чимось якісним і добрим. Звичайно, що богослови роблять вже певні кроки, але їх занадто мало і вони ще не відчутні в Україні загалом та в УГКЦ зокрема.

Недопрацювання в Біблійному апостоляті:

1. До сьогодні Біблійний апостолят не став чимось важливим та актуальним в УГКЦ. Ті активні парафії та спільноти, що практикували Молитовне читання Св. Письма (Lectio Divina), ті й продовжують. Проте надзвичайного буму та зацікавлення Святим Письмом ми не спостерігаємо.

З власного досвіду: якщо з Новим Завітом ми ще знайомі завдяки читанням Апостола та Євангелії в часі Літургії, то зі знанням Старого Заповіту повна катастрофа. На парафіяльному рівні – це майже закрите знання, можемо сказати «містичне». Також серед духовенства та монашества не спостерігається надмірного захоплення старозавітними текстами. Часом, навпаки маємо дуже прохолодне, так би мовити, «маркіонітське ставлення» до Старого Завіту.

2. Необхідно визнати, що знання та розуміння Біблії серед наших вірних є дуже низьке, або взагалі відсутнє. Така ситуація спричиняє те, що кожен проповідник може легко переконати та роззброїти наших вірних, коли розпочне вести дискусію на основі Старого Завіту або навіть послань апостола Павла.

Дати відповідь можливо на декількох рівнях: ввести в катехизацію та проповідь обов’язкове читання та пояснення Слова Божого, а також вартує зосередити увагу на Богослужінні.

Богослужіння та Слово Боже

1. Як покращити ситуацію з читанням та розумінням Слова Божого? Маю пропозицію для дискусії та обговорення, а саме: переглянути систему Старозавітних читань на Вечірні. Тобто розширити читання на Вечірні до інших текстів, а не лише книг Мудрості (3,1-9; 4,7-15; 5,15–6,3), Приповідок, чи уривків з пророків. Можливо, навіть на рівні семінарій запровадити читання Старого Завіту на повсякденній Вечірні. Щоб з часом, семінаристи-випускники змогли це впроваджувати на парафіях. Отже, якщо говорити про програму мінімум, пропонував би розширити панораму старозавітних текстів на Вечірні.

 2. І як програма максимум, але також до дискусії: варто би подумати про поступове і виважене введення в Літургію читань Старого Завіту? Літургісти погодяться, що це древня практика первісної Церкви – читання Старозавітніх текстів на Літургії. Яким чином втілити цей задум? Можемо взяти приклад з Римо-католицького поділу на 3 роки або створити свій власний – це до дискусії. І на мою думку, Синод УГКЦ має повне право започаткувати цю дискусію щодо читання Старого Завіту у Богослужіннях та запросити до цієї дискусії літургістів, біблістів та інших науковців, котрим є небайдужий розвиток власної традиції.

3. Наступна пропозиція стосується читань Євангелій на Літургії та поділу на зачала. В багатьох моментах, якщо не прочитати декілька попередніх віршів з уривка, то не є зрозуміло про що говорить Євангеліє. І хоча ми звикли до системи зачал, але думаю, що з часом поділ уривків для читання Євангелія також потрібно переглянути. Це вже зробила Католицька Церква і лише виграла від цього. Думаю, що нам потрібно взяти від неї приклад.

Проповідь та Слово Боже

1. Одна причина незнання Святого Письма - надто малий відсоток Св. Письма в проповідях. Адже проповіді мають скоріше морально-етично-патріотичний характер, з елементами етнографії та народних традицій[3]. Про якісь глибші ідеї та постійну працю зі Св. Письмом, на жаль, не йдеться. Дуже мало на проповідях аналізуємо текст Св. Письма і тим паче не прив’язуємо його до сучасних викликів, тобто не актуалізуємо біблійний текст.  

Щодо рівня проповідей, то про це потрібно говорити і в часі навчання в семінаріях, і на формаційних курсах священиків та монашества. Адже проповідь – це єдиний момент, коли ми звертаємось до вірних поза Богослужінням. Особливо, якщо на парафії не працює катехизація.

Згідно слів Блаж. Любомира добра проповідь готується один тиждень. Тобто від понеділка до неділі священик мав би роздумувати над Словом Божим. І обов’язково проповідь мала би включати практичний вимір, тобто як застосувати Слово Боже до власного життя.

2. Наступне запитання, скільки ви чули проповідей на основі Читання Апостола? Мабуть, що не багато. Переконаний, що всі ви знаєте про видання Коментарів до недільного Апостола, котре здійснила Патріарша Катехитична комісія. Це добре інтерпретовані тексти, котрі можуть стати основою дуже якісної проповіді. Адже тексти Апостола глибокі, хоча і  непрості за змістом. У читаннях Апостола можемо зустріти дуже багато важливих запитань та відповідей. З власного досвіду: якщо говорити проповіді на Апостол, то починаєш зрозуміти, як ті хто уклали читання Євангелій та Апостола вміли їх поєднати, щоб підсумувати конкретні богословські тематики. Хоча, звичайно, маємо читання, коли Євангелія та Апостол не завжди в’яжуться і котрі краще було би переосмислити і з часом поміняти.

3. Щодо способу читання Апостола: то насправді те як у храмах дяки чи співці його співають – це трагедія. Ані тексту, ані змісту не можливо зрозуміти, а тим паче щось почерпнути. Можливо краще його добре прочитати, аніж співати так, щоб ніхто нічого не зрозумів?

4. Озвучення у наших храмах здається питанням другорядним, але коли вірні не чують і не розуміють про що молиться Церква, тоді ми самі їх підштовхуємо до паралітургійних практик в часі Богослужінь, наприклад відчитування вервиці, дев’ятниці. Сьогодні можливо забезпечити добре озвучення Храму. Від цього виграють усі: і священики, і вірні.

5. Термін «проповідь» ми сприймаємо як щось проголошене в храмі чи у певному місці, де відбувається Богослужіння. Натомість, сучасний світ занурений у соціальні мережі, користується Youtube та іншими сервісами, де обмінюється аудіо- та відео- інформацією. І є гарні ініціативи наших богословів щодо біблійних лекцій та інших матеріалів в Інтернеті. Проте власне цей сегмент ми поки-що не використовуємо на повну. Всі ми свідомі, що віртуальний простір не терпить пустоти. Оскільки, в нас є достатньо фахівців, що вивчали мас-медіа в Україні чи закордоном, тому потрібно звернути увагу на цей сектор, в котрому ми наразі відстаємо і наповнити його якісним матеріалом. Це можуть бути біблійні та богословські лекції, а також радіо- та теле-ефіри.

Пропозиції щодо змісту проповіді та катехизації:

1. Катехизація і проповідь мали би акцентувати на чіткому окресленні християнської віри та традиції, адже сьогодні ми живемо в часі повного розмивання границь: особи, нації, статевості, релігійності. І якщо особа не буде розуміти різниці між різними традиціями та церквами, то відповідно так і буде ставитися до власного християнства загалом. Особливо це важливо зараз, коли в Україні відбувається утворення Єдиної Помісної Церкви. Нам не потрібно цього боятися, але ми зобов’язані навчити своїх вірних історії, традиції та основ Католицької віри.

2. Катехизація та проповідь мають не лише поєднувати знання Св. Письма та Катехизм УГКЦ, але також переходити у практичний вимір. Тобто пояснювати як особа має жити далі з цими знаннями. Яким чином має їх застосовувати? Чим більше практичних моделей буде в нашій катехизації, тим більше шансів, що це теоретичне знання не «вивітріє» наступного ж дня.

3.  Одним із важливих завдань катехизації і проповіді є навчити людей молитись та передати віру. Промовляючи щоденні  молитви, людина має їх не просто озвучувати, а добре розуміти їх значення. Якщо ми не передаємо слухачам молитовне знання Церкви та Її досвід молитви, то не можемо очікувати, що особа зацікавиться церковним Богослужінням. Чому багато молоді сьогодні цікавиться медитицією та йогою, а не Богослужінням добового кола або Ісусовою молитвою? На мою думку, причина відсутності зацікавлення до християнських практик не в тому, що традиційні молитви програють у змісті чи наповненні. А швидше в тому, що ми не змогли пояснити людям значення молитов та присутнє в них глибоке богослов’я, а також не навчили вірних «користатися» цим скарбом віри та духовності, тобто медитувати та роздумувати.

4. Щоб священик зміг підготувати проповідь біблійного характеру, його мають навчити Св. Письма в семінарії. Тому вивчення Біблії в семінаріях має носити не лише академічний характер, але й бути настільною книгою семінариста та священика для розважання та роздумів.  Зауважмо, що один чи два викладачі не зможуть забезпечити якісного викладання біблійних дисциплін в семінарії. Також запитання-пропозиція: скільки підручників чи посібників видали наші навчальні заклади? Адже це є широко відома практика на Заході, коли на основі викладів пишуться власні книги. Тобто викладач може перетворити свій скрипт у книгу і таким чином дати студентам додаткову можливість поглибити власні знання. Також це допоможе розширити і сформувати власну бібліотеку Біблійної літератури.

4. І останнє, чи ми, священики та катехити, живемо згідно тієї керигми, що її навчаємо? Чи намагаємось бути для інших прикладом близької присутності Царства Божого? Якщо ні, тоді скільки б катехизацій та проповідей ми не проводили, наші слова залишаться лише «міддю дзвенячою та кимвалом звучним» як говорить апостол Павло (1Кор 13:1).

Висновок: Катехизація має бути у кожній парафіяльній спільноті. Вона має охоплювати усіх парафіян, від дітей до дорослих. Катехитичне служіння дорослих має проводитись відповідно до їхньої професії та зацікавлень. Тим паче, що катехитична праця з вчителями, лікарями і взагалі інтелігенцією в нас не є розвинута.

Погляд в майбутнє:

Чи ми свідомі того, що діти та підлітки, котрих ми не залучили до катехизації сьогодні, тобто не навчили Слова Божого, через 10-15 років стануть основою суспільства, котре не буде потребувати Церкви та її проповіді. А через 20-25 років ці особи будуть керувати процесами в Українській державі. І тоді їхнє ставлення до Церкви буде критичне і навіть негативне. Проте відповідальність за це буде повністю на кожному з нас. Адже це ми не навчили цілі покоління, коли вони були дітьми, і ми не матимемо право вимагати щось від них, коли вони  стали дорослими?

До сучасної людини потрібно говорити її мовою, передаючи їй повноту науки Христової Церкви.

У світлі цих думок, пропоную дати відповідь на наступні запитання:

- Чи ми шукаємо нові шляхи проповідування Слова Божого?

- Чи ми намагаємося  з’ясувати, що турбує мирян, що їх цікавить?

- Чи відомі нам виклики, з котрими зустрічаються миряни, особливо ті, хто є практикуючими християнами?

- Як ми проповідуємо Христові істини, відвічні та незмінні? Чи зрозумілою для суспільства мовою?

- Чи відомо нам  як то бути практикуючим християнином у сучасному світі? З огляду на корупцію в освіті та в державних органах влади, зважаючи на незадовільний екологічний стан у державі, жахливу ситуацію у медичній сфері та ін.. – насправді це є непросто. Чи наша проповідь говорить про  ці проблеми? Чи все ж говоримо про абстрактні речі, котрі нікому окрім нас не є цікаві?

Як підсумок, лише виконуючи наказ Христа: «проповідуйте Євангелію», – ми стаємо його справжніми послідовниками.

---

[1] καὶ εἶπεν αὐτοῖς· πορευθέντες εἰς τὸν κόσμον ἅπαντα κηρύξατε τὸ εὐαγγέλιον πάσῃ τῇ κτίσει. (16:15 BGT)

[2] https://www.kiis.com.ua/

[3] Вислів одного з богословів УГКЦ.