9 Неділя (Мт 14,22-34)

Матей 14,22-34

    Контекст

У попередньому уривку Мт 14,13-21 Христос з учнями нагодували п’ять тисяч народу в пустинному місці. І цих людей Христос зцілює та  ними опікується

У цьому уривку (Мт 14,22-34)  розглянемо епізод на Генезаретському озері, а саме: ходіння по воді Христа та апостола Петра.

   Термінологія

Мт 14,22

Христос силою заштовхує учнів у човен (ἠνάγκασεν – силує, заставляє, наполегливо закликає, спонукає). І потім Вчитель відпускає народ додому.

Мт 14,23

Відправивши народ, Христос (ἀνέβη) піднімається на гору і там молиться. В цьому вірші бачимо зав’язку сюжету.

Євангелист Матей наголошує: Христос молиться.  Настає вечір і Він залишається сам (μόνος ἦν ἐκεῖ). Парадокс ситуації, що Христос залишається один після того, як поруч були учні, переповненні гордості за свого Вчителя, і п’ять тисяч народу, котрий він нагодував.

Мт 14,24

У цьому рядку автор переносить нас у човен з учнями. І на озері хвилі не просто кидають човен. У тексті використано термін (βασανιζόμενον ὑπὸ τῶν κυμάτων), який дослівно перекладаємо: човен був катований хвилями (використано пасивний дієприкметник), тобто хвилі його терзали, мучили. І вітер був (ἐναντίος) супротивний, тобто дув проти руху човна. В такий спосіб Матей описує жахливу бурю на морі.

Мт 14,25

Четверта сторожа тривала з 3 до 6 години ранку.

Нарешті з’являється Христос, котрий прийшов, ступаючи (περιπατῶν), тобто пішки крокуючи по морю.

Мт 14,26

Реакція учнів на появу Христа є більш ніж дивна. Вони не просто жахнулися, а (ἐταράχθησαν) – трусилися; тобто вони були більш ніж налякані.

Учні називають Христа привидом (φάντασμά - видіння, мара) і вони зі страху (φόβου)  починають кричати (ἔκραξαν – це крик без слів, який видає  дуже сильно налякана, хвора чи опанована бісами людина).

Мт 14,27

Христос намагається заспокоїти учнів, проте для цього використовує імператив (θαρσεῖτε - будьте твердими або рішучим перед лицем небезпеки чи несприятливих обставин, будьте сміливими). Христос протиставить страху учнів свою присутність (ἐγώ εἰμι – Я Є). Цей вираз вказує радше на божественну сутність Христа, аніж на фізичну присутність з учнями. Цей вираз часто використовує Євангелист Йоан.

 Наступний імператив, котрий став крилатою фразою – (μὴ φοβεῖσθε) – не бійтеся! Це ще одна спроба Христа заспокоїти учнів.

Мт 14,28

Петро перший хто приходить до тями і пропонує своєрідне «парі» тому, хто йде по морю. Він каже, щоб Христос наказав йому (κέλευσόν – імператив, що вказує дати наказ, спонукати) йти по воді. І називає Його Господом (κύριος).

Мт 14,29

 Христос наказує коротко і владно: (ἐλθέ - імператив) йди. Тут звертаємось до дослівного перекладу: Петро сходить з човна до низу (καταβὰς) і йде по воді в напрямку до Ісуса. Зауважмо, що Христос, коли піднімається на гору молитися рухається вгору (14,23). .

Мт 14,30

Петро розпочав ходьбу, але, побачивши (βλέπων - дієприкметник) сильний вітер, налякався. Зауважмо, що Христос наказує учням не боятися (Мт 14,27). На початку розділу згадано ще одну особу, яка боїться. Це – Ірод, котрий боїться народу (Мт 14,5). І в цей же момент страху Петро починає потопати (καταποντίζεσθαι – пасивний стан) і,  кричучи, промовляє: Господи спаси мене (σῶσόν με – імператив).

  

 Мт 14,31

Христос стоїть достатньо близько, щоб притьмом (εὐθέως – негайно, швидко) схопити Петра власною рукою (χεῖρα), –  текст це підкреслює. Вчитель не використовує надприродну силу, але простим жестом руки рятує учня.

Христос називає Петра маловіром (ὀλιγόπιστε) – один з часто вживаних окреслень щодо учнів (Мт 6, 30; 8,26; 14,31; Лк 12,28) –  і  запитує про причину його сумніву.

Мт 14,32

Як тільки Христос з Петром входять, а дослівно піднімаються догори (ἀναβάντων), у човен, вітер стихає і настає тиша.

Мт 14,33

Всі хто були в човні не просто шанують  Христа, але кланяються Йому, як Богу (προσεκύνησαν - в Новому Завіті означає поклоніння або шанування Бога, що виражається опусканням  обличчя  донизу перед тим, кого вшановують). І до поклоніння додається також визнання: Ти справді Син Божий.

Мт 14,33

І одразу припливають до Генезаретської землі.

Інтерпретація

Запитання:

Чому Христос залишає учнів, немовби віддаляється від них?

Чому всі ці події відбуваються вночі?

Спроба Петрова йти по воді – це сміливість чи безумство?

Що спонукало Петра  сумніватися?

Актуалізація

   Одна з важливих тем у Матея - молитва.

І як би це нас не дивувало, але навіть Христос молиться. Він також потребує після важкого дня зібратися з думками, побути в роздумах, поговорити з Богом.

Після розмноження хлібів та навчання народу  Христос продовжує навчати своїх учнів. Різниця лиш у способі навчання: для учнів навчання, чи пак виховання,  проходить в екстремальних умовах. Христос їх випробовує, наче "морських котиків".

    Наступна тема присутня в уривку - небезпека та вміння учнів її розрізняти. Небезпека від бурхливого моря, небезпека страху, який не дозволив їм впізнати Христа.Учні перепливають вночі бурхливе  море, вони боряться зі шквалом, вітром. Життя  – в небезпеці. Але випробування посилюються: до них, крокуючи по морю,  наближається привид. До природних стихій додається надприродна.Якщо з природним чинником учні,  будучи рибалками, знали  як боротися, то до зустрічі з привидами їх ніхто не готував. Питання до кожного з нас:  що має статися, щоб людина почала сприймати Бога, як привид, як кошмар?

    Що сталося з учнями, що вони не впізнали власного Вчителя?

Єдина особа, котра не розгубилась у цій ситуації  – Петро. Він починає  розмову з привидом і називає його Господом. Як зберегти ясність розуму у найважчих ситуаціях? Як так сталося, що Петро єдиний не втратив цієї характеристики тверезого розуму серед масового психозу учнів? І навіть більше, Петро хоче наслідувати Христа. Проте це досить дивна спроба перестрибнути від «рядового в генерали». Христос підтримує ініціативу учня і запрошує прогулятися бурхливим морем. Петро погоджується. Але, наблизившись до Христа,  учень зауважує і все інше:  неспокійне море, величезні хвилі. Тобто поряд з божественним Вчителем  звертає увагу на логіку природи, котру насправді він намагається «зламати». І апостол починає  тонути. 

   Запитань до Петра може бути декілька:

Чому покинув човен? І чому вирішив кинути виклик бурі та спробувати ходіння по воді? А коли вже пустився в дорогу по водах,  то чому засумнівався?

Незважаючи на це,  Петро єдиний учень, що наважився на крок «віри» по неспокійному  морі. І він  своїм прикладом навчає кожного ходити по воді, не втрачати з поля зору Христа, а найголовніше - у найважчі моменти  не боятися просити: Господи, спасай (в імперативі) мене!

    У човен Петро сходить вже з гребеня хвилі. Мабуть, трішки наляканий, трішки засоромлений, але живий та щасливий.

Нарешті в дію включаються інші учні, котрі падають долілиць і визнають, що перед ними Син Божий.

Цікаво, а чи хтось з учнів пошкодував, що Петро не потонув?

І на завершення Христос з учнями прибуває до Генезаретської землі, але це вже інша розповідь.