Матей 14,22-34
Контекст
У попередньому уривку Мт 14,13-21 Христос з учнями
нагодували п’ять тисяч народу в пустинному місці. І цих людей Христос зцілює та
ними опікується
У цьому уривку (Мт 14,22-34) розглянемо епізод на Генезаретському озері, а
саме: ходіння по воді Христа та апостола Петра.
Термінологія
Мт 14,22
Христос силою заштовхує учнів у човен (ἠνάγκασεν – силує, заставляє, наполегливо закликає, спонукає). І
потім Вчитель відпускає народ додому.
Мт 14,23
Відправивши народ, Христос (ἀνέβη) піднімається на гору і там
молиться. В цьому вірші бачимо зав’язку сюжету.
Євангелист Матей наголошує: Христос молиться. Настає вечір і Він залишається сам (μόνος ἦν ἐκεῖ). Парадокс ситуації, що Христос залишається один
після того, як поруч були учні, переповненні гордості за свого Вчителя, і п’ять
тисяч народу, котрий він нагодував.
Мт 14,24
У цьому рядку автор переносить нас у човен з учнями. І
на озері хвилі не просто кидають човен. У тексті використано термін (βασανιζόμενον ὑπὸ τῶν
κυμάτων), який дослівно перекладаємо: човен
був катований хвилями (використано пасивний дієприкметник), тобто хвилі його
терзали, мучили. І вітер був (ἐναντίος)
супротивний, тобто дув проти руху човна. В такий спосіб Матей описує жахливу
бурю на морі.
Мт 14,25
Четверта сторожа тривала з 3 до 6 години ранку.
Нарешті з’являється Христос, котрий прийшов, ступаючи
(περιπατῶν), тобто пішки крокуючи по морю.
Мт 14,26
Реакція учнів на появу Христа є більш ніж дивна. Вони
не просто жахнулися, а (ἐταράχθησαν) – трусилися; тобто вони були більш ніж налякані.
Учні називають Христа привидом (φάντασμά - видіння, мара) і вони зі страху (φόβου) починають кричати (ἔκραξαν – це крик без слів, який видає дуже сильно налякана, хвора чи опанована
бісами людина).
Мт 14,27
Христос намагається заспокоїти учнів, проте для цього
використовує імператив (θαρσεῖτε - будьте
твердими або рішучим перед лицем небезпеки чи несприятливих обставин, будьте
сміливими). Христос протиставить страху учнів свою присутність (ἐγώ εἰμι – Я Є). Цей вираз вказує радше на божественну сутність
Христа, аніж на фізичну присутність з учнями. Цей вираз часто використовує
Євангелист Йоан.
Наступний
імператив, котрий став крилатою фразою – (μὴ φοβεῖσθε) – не бійтеся! Це ще одна спроба Христа заспокоїти учнів.
Мт 14,28
Петро перший хто приходить до тями і пропонує
своєрідне «парі» тому, хто йде по морю. Він каже, щоб Христос наказав йому (κέλευσόν – імператив, що вказує дати наказ, спонукати) йти по
воді. І називає Його Господом (κύριος).
Мт 14,29
Христос наказує
коротко і владно: (ἐλθέ - імператив) йди. Тут звертаємось до дослівного
перекладу: Петро сходить з човна до низу (καταβὰς) і йде по воді в напрямку до Ісуса. Зауважмо, що Христос,
коли піднімається на гору молитися рухається вгору (14,23). .
Мт 14,30
Петро розпочав ходьбу, але, побачивши (βλέπων - дієприкметник) сильний вітер, налякався. Зауважмо,
що Христос наказує учням не боятися (Мт 14,27). На початку розділу згадано ще
одну особу, яка боїться. Це – Ірод, котрий боїться народу (Мт 14,5). І в цей же
момент страху Петро починає потопати (καταποντίζεσθαι – пасивний стан) і, кричучи, промовляє:
Господи спаси мене (σῶσόν με – імператив).
Христос стоїть достатньо близько, щоб притьмом (εὐθέως – негайно, швидко) схопити Петра власною рукою (χεῖρα), – текст це
підкреслює. Вчитель не використовує надприродну силу, але простим жестом руки
рятує учня.
Христос називає Петра маловіром (ὀλιγόπιστε) – один з часто вживаних окреслень щодо учнів (Мт 6,
30; 8,26; 14,31; Лк 12,28) – і запитує про причину його сумніву.
Мт 14,32
Як тільки Христос з Петром входять, а дослівно
піднімаються догори (ἀναβάντων), у човен, вітер стихає і настає
тиша.
Мт 14,33
Всі хто були в човні не просто шанують Христа, але кланяються Йому, як Богу (προσεκύνησαν - в
Новому Завіті означає поклоніння або шанування Бога, що виражається опусканням обличчя донизу перед тим, кого вшановують). І до
поклоніння додається також визнання: Ти справді Син Божий.
Мт 14,33
І одразу припливають до Генезаретської землі.
Інтерпретація
Запитання:
Чому Христос залишає учнів, немовби віддаляється від
них?
Чому всі ці події відбуваються вночі?
Спроба Петрова йти по воді – це сміливість чи
безумство?
Що спонукало Петра
сумніватися?
Актуалізація
Одна з важливих тем у Матея -
молитва.
І як би це
нас не дивувало, але навіть Христос молиться. Він також потребує після важкого
дня зібратися з думками, побути в роздумах, поговорити з Богом.
Після
розмноження хлібів та навчання народу Христос продовжує навчати своїх
учнів. Різниця лиш у способі навчання: для учнів навчання, чи пак
виховання, проходить в екстремальних
умовах. Христос їх випробовує, наче "морських котиків".
Наступна тема присутня в уривку - небезпека
та вміння учнів її розрізняти. Небезпека від бурхливого моря, небезпека страху,
який не дозволив їм впізнати Христа.Учні перепливають вночі бурхливе море, вони боряться зі шквалом, вітром.
Життя – в небезпеці. Але випробування
посилюються: до них, крокуючи по морю,
наближається привид. До природних стихій додається надприродна.Якщо з
природним чинником учні, будучи
рибалками, знали як боротися, то до
зустрічі з привидами їх ніхто не готував. Питання до кожного з нас: що
має статися, щоб людина почала сприймати Бога, як привид, як кошмар?
Що сталося з учнями, що вони не впізнали
власного Вчителя?
Єдина особа,
котра не розгубилась у цій ситуації –
Петро. Він починає розмову з привидом і
називає його Господом. Як зберегти ясність розуму у найважчих ситуаціях? Як так
сталося, що Петро єдиний не втратив цієї характеристики тверезого розуму серед
масового психозу учнів? І навіть більше, Петро хоче наслідувати Христа. Проте
це досить дивна спроба перестрибнути від «рядового в генерали». Христос
підтримує ініціативу учня і запрошує прогулятися бурхливим морем. Петро
погоджується. Але, наблизившись до Христа,
учень зауважує і все інше: неспокійне море, величезні хвилі. Тобто
поряд з божественним Вчителем звертає
увагу на логіку природи, котру насправді він намагається «зламати». І апостол
починає тонути.
Запитань до Петра може бути декілька:
Чому покинув
човен? І чому вирішив кинути виклик бурі та спробувати ходіння по воді? А коли вже
пустився в дорогу по водах, то чому засумнівався?
Незважаючи
на це, Петро єдиний учень, що наважився на крок
«віри» по неспокійному морі. І він своїм прикладом навчає кожного ходити по
воді, не втрачати з поля зору Христа, а найголовніше - у найважчі моменти не боятися просити: Господи, спасай (в
імперативі) мене!
У човен Петро сходить вже з гребеня хвилі.
Мабуть, трішки наляканий, трішки засоромлений, але живий та щасливий.
Нарешті в
дію включаються інші учні, котрі падають долілиць і визнають, що перед ними Син
Божий.
Цікаво, а чи
хтось з учнів пошкодував, що Петро не потонув?
І на
завершення Христос з учнями прибуває до Генезаретської землі, але це вже інша
розповідь.
Немає коментарів:
Дописати коментар